— Можна подумати, за тобою гналися.
— Начебто так, — Інтар подумав і замкнув двері на клямку. — Це торговець, пекар… А я лише один крихітний бублик у нього поцупив, — ображено поскаржився він Сороту. І відразу спохопився: — Ой… тобто я хотів сказати… не вкрав, ні, просто… просто…
Хлопчак не знайшов продовження та втягнув голову в плечі, очікуючи, що Сорот вилає його. Але сліпий тільки розсміявся:
— Усі хлопчиська тягають солодощі, Інтаре. І я був таким. Але ти, видно, невдаха в цій справі?
— Зовсім ні! — образився хлопчик — Це тільки сьогодні мені не пощастило! А я вже й із базару дещо для мамки приносив, не за гроші, й для себе теж…
Він розповів Сороту про кілька випадків, пригадав і рибу, поцуплену з воза, й палички кориці на базарі, де вперше зустрівся з Ренні, й кошик їжі, спритно добутий у крамниці.
— А гроші ти теж… забирав потихеньку? — спитав старий після того, як посміявся хлопчачим витівкам.
Інтар замотав головою, забуваючи, що Сорот не може цього побачити.
— Нє-а! Ніколи! Страшно це — якщо попадуся, стусанами не відбудуся…
— Виходить, тебе тільки страх перед покаранням зупиняє? — поцікавився Сорот. — А якби ти міг красти, не попадаючись, що тоді?
Інтар спочатку отетеріло закліпав, але сліпий попросив:
— Ти уяви собі це. Уяви, що ти був би, приміром, невидимкою…
І хлопчик уявив. Незабаром по його обличчі розповзлася блаженна посмішка:
— Ох, і накоїв би я тоді… — замріяно промовив він.
— А совість би не замучила? — знову поцікавився Сорот.
Інтар пирхнув:
— Совість! Та ж я не чіпав би тих, кого не можна!
Сорот зацікавлено подався вперед:
— А кого не можна, на твою думку?
Інтар набрав побільше повітря в груди й почав перераховувати:
— Тих, у кого й так грошей мало — я знаю, як ті самі вантажники або рознощики заробляють. Та й таким, як моя мамка, непереливки доводиться… ще — дрібних, хворих, калік… Коротше — таких, по кому видно, що вони не золоті монети, а мідяки рахують. А ось стражники не зубожіють! І поважні добродії на кшталт Наоба теж! Від торговців не убуде, якщо я з їхнього виторгу зо два срібняки потягну! Знаєш, шановний Сороте, — раптом зізнався хлопчисько, — я їх ненавиджу! Всіх оцих, які думають, що раз у них є гроші, то вони найкращі! Багато грошей — це здорово, я сам хочу, щоб у мене було багато грошей, і одного разу так і буде, але від людей я цим відгороджуватися не збираюся!
— А вони — ті, про кого ти кажеш, — відгороджуються?
— Ще б пак! Вони тільки себе людьми і вважають! — зі злістю вигукнув Інтар. — Подивися, як виходить, — таких, як Ренні, красти можна й продавати, і ніхто й слова не скаже всіляким Наобам, тому що вони багаті, стражникам гроші дають, і їх за це поважають. І ще якщо наскаржитися, так звинуватять у всякому, а якби я вмів тоді, наприклад, двері відмикати без ключа або ключі в них поцупити, може, ми й утекли би, а так ми проти них нічого зробити не могли. Вони законом називаються, а самі тільки думають, як би хапнути побільше! І схожих на них точно в Імперії чимало, інакше Наоби ось так вільно не орудували б! Або взяти, приміром, Орама, трактирника, — моя мамка спить із усякими, а йому майже всі гроші за це віддає. Тільки тому, що інакше він її прожене, а сама вона цим ремеслом займатися боїться, — захисту ж не буде від усілякої сволоти. А іншого ремесла не знає, її ніхто не вчив і вчити не буде — вона не в гільдії. Тому якби я міг украсти багато грошей в Орама або в інших, на нього схожих, я б не сумнівався — украв би! І мамці б приніс, ми б будиночок купили й жили б добре, вдвох! А таких, хто сам бідний, я б чіпати не став, соромно… А от Ренні й іншим, таким самим, я б ще й допоміг, чесно!
— Ну-ну… — Сорот посміхнувся, спостерігаючи запал хлопчиська. — А хіба не боявся б ти стати злодієм? Адже якщо спіймають, то по голівці не погладять. Можуть, приміром, руку відрубати, на галери імператорські відправити, вигнати… Та й просто у в'язниці кілька років відсидіти — задоволення не велике.
Хлопчик чесно задумався, смикаючи простирадло.
— Якщо скажу, що не боюся, то збрешу. Боюся… тільки… я… Едрин ось недавнечко правду сказав — мені подітися особливо й нема куди. Я не хочу все життя працювати до скону й залежати від таких, як Орам. Крутити перед ним хвостом і щодня труситися, що ось візьме та викине за двері… Не хочу! А в ремісники мені дорогу закрито. І… помститися я хочу, ось що, — сказав він різко, — стражникам оцим. Таким самим, як Наоб… Усім. Усім, хто думає, що раз у них гроші або влада, так вони можуть заграбастати увесь світ. Такі й будь-якого ремісника з тельбухами купили б, а не купили б, так залякали. А я… не хочу бути товаром.