— О-го… — присвиснув хлопчисько, прикинувши, скільки це виходить. — Так і в угоді написано?
— Так… І там же — що я мушу сплатити за все, що було протягом року надано мені господинею.
— Отакої… Так на це ж усі твої гроші підуть.
— Саме так. Тим більше, що я вже сплатив за навчання й книжки купив. У мене залишилося лише три сотні золотих. Тобто до суми, яку вона вимагає, двох сотень бракує.
— Справи кепські… — пробурмотів Інтар. — І що тепер?
— Погано. Якщо не сплачу, — мене посадять у боргову яму. Можуть і позбавити волі. Знаєш, як продають боржників?
— Ага… — Інтар напружив пам'ять. — Чув, що в кого великі борги, які він сплатити не може, і в нього нічого нема, щоб продати, то його самого — на ринок… І з отриманого його борги й заплатять.
— Так і є…
Хлопчик зосереджено погойдав ногами.
— Скажи… А з батьком своїм ти зовсім посварився? Ти ж казав, гроші в нього є.
Наймор поморщився.
— Мій батько — лихвар. Грошей у нього й справді досить, але я не хочу з них ані мідяка. Це… це однаково, що красти…
Інтар пирхнув.
— Чого ти смієшся? — здивувався Наймор.
— Нічого. Просто… Давати в ріст — це ж законно, а ти — злодійство…
— Та це узаконене злодійство! — обурився хлопець. — І потім, якщо я звернуся до батька, він допоможе… Але далі я муситиму повернутися додому й успадковувати… сімейну справу. Батько нізащо не дозволить мені продовжити навчання.
— І ти вирішив, що краще повіситися, ніж стати лихварем? — глузливо запитав Інтар.
Наймор серйозно кивнув:
— Або рабом. Я… не хочу втрачати волю. Ніяку. Ось і знайшов вихід…
— Угу, тільки через такий вихід назад точно не ввійдеш.
— А в тебе є інший? — гмикнув студент.
— Чому ти просто не збереш речі та й не заберешся потихеньку від цієї баби?
— А користі? — Наймор навіть розсердився. — Вона негайно знайде мене в Університеті! Чи сама, чи з вартою! І вимагатиме своє, розмахуючи цією проклятою борговою розпискою! А пускатися навтікача, ставати бурлакою… Який сенс?
Інтар кивнув. Помовчав.
— А якби розписка була в тебе?
— Що? — не зрозумів Наймор.
— Ну, — повторив хлопчик, — я пам'ятаю, коли боржник платить, той, кому він заборгував, повертає йому розписку, чи не так?
— Так…
— Виходить, якщо розписка буде в тебе, — далі розмірковував Інтар, — ти зможеш сказати, що вже все сплатив, і нехай баба хоч із усього міста варту збирає — доказів у неї не буде!
— Ну, так. Наявність розписки є підтвердженням сплати боргу… Тільки розписки в мене однаково нема, вона в бабиній кімнаті, в скриньці…
Інтар ще подумав:
— А кімната… Вона де? Який поверх? Як до неї потрапити можна? Розкажи!
Умовити Івину, щоб залишила Наймора переночувати, було не складно. Трохи складніше було б із Орамом — проте мати й син вирішили взагалі нічого трактирникові не казати. Івина просто повідомила йому, що цієї ночі гостей приймати не зможе. Зле їй, мовляв, голова болить, в очах темніє… Це ж не жарти — повішельника в нужнику побачити! Та потім ще й виходжувати… І справи жіночі, мовляв, учора почалися… Орам усе це вислухав і тільки рукою махнув. Нехай уже, на одну ніч можна дати дівці спокій, збитки не такі й великі, а як занедужає, то й справді — скільки грошей він втратить? Тож сперечатися зі своєю служницею трактирник не став.
— А те чмиреня забралося? — запитав тільки.
— Давно, — й оком не змигнула Івина.
І Орам, заклопотаний відвідувачами, повірив, не перевіряючи.
Наймору було ніяково, що Івина поступається йому своїм ліжком, і він наполіг на тому, що чудово виспиться й на підлозі. Жінка постелила стару ковдру, в яку можна було загорнутися, й дала подушку.
Інтар теж залишився в матері.
— Я просто поруч із тобою хочу побути. Й нагляну за Наймором, коли що, — шепнув їй.
Івині така синова поведінка підозрілою не здалася: вона добре знала, наскільки цікавий у неї хлопчисько. А Наймор, як вона розсудила, мабуть, цікавіший за тарганів у прикомірку.
— Тільки дай хлопцеві поспати, не надокучай балаканиною, — звеліла синові. Той слухняно закивав у відповідь.
Розділ 3
Загалом, виспатися Наймору таки вдалося: поки Івина з Інтаром були зайняті. Коли трактир нарешті зачинився й служниця із сином повернулися до кімнати, хлопець спав так міцно, що Інтар навіть затурбувався, чи зуміє непомітно його збудити.