— Повно ж таких місць!.. — Інтару відразу згадалися й порожні старі напіврозвалені склади й кілька добре відомих йому й приятелям занедбаних будинків.
— Ага, — кивнув Данген. Вони з Аримом не гірше за Інтара знали всі затишні місцинки в їхньому кварталі. — Тільки її для початку приманити туди потрібно.
— Відшукати її насамперед потрібно, от що… — промовив Арим. — Пішли, чи що?
— Ага, ходімо! — засміявся син торговця тютюном. — Я давно пса завести хочу, й батько наче теж не проти, та все відговорюється, мовляв, шукати нема коли. То я йому готового принесу.
— Стривай, їм ще народитися треба! — нагадав Інтар.
Сучка вшилася від Інтара в підворіття одного з будинків, де здавали в найм квартири. Будинок був довжелезний, аж два входи, й чотири поверхи з горищем. Були й підвали. Ось у них насамперед і варто було пошукати.
— А може, спочатку людей розпитаємо? — запропонував Інтар приятелям, коли привів їх на місце.
— Не варто їм, напевно, знати, що собака тут. Якщо вона вже встигла стати знаменитою, — відгукнувся Данген, — то її й тут можуть не любити.
— Угу, розпитати завжди встигнемо, — підтримав Арим.
Інтар погодився з приятелями. Більше вони не марнували часу на балаканину, а взялися до справи.
Перш за все обстежили входи в підвали. Вікна скрізь були забрані в густі ґрати, двері — дерев'яні, добротні — замкнені на висячі замки. Але ось в одних дверях виявилася відламана збоку дошка. Тонкокостий Арим покрутився біля неї та оголосив, що років зо два тому він легко міг би пролізти в цю щілину.
— Сучка була дрібна?
— Ось така, — Інтар показав руками собі. — Лапи довгі… А худюща… Худіша за тебе, Ариме. На половину, мабуть.
— A-а… Ну, то вона могла сюди забратися…
— Могла, а чи забралася? — Данген припав до щілини, намагаючись розгледіти хоча б що-небудь.
— Ну як? — Інтар нетерпляче тупцяв у нього за плечем.
— Та не видно нічого… І не чути… Не напирай! — Данген відіпхнув приятеля, котрий наліг на нього.
— Пусти мене, якщо тобі не видно, — зажадав Інтар.
— Агов, і я хочу! — підліз Арим.
Хлопчиська якийсь час штовхалися біля щілини всі втрьох, плечима відштовхуючи один одного та намагаючись розгледіти, що там всередині.
— Гей, ви! Чого вам тут треба? — гукнули до них.
Вони разом озирнулися й побачили високого чоловіка, видно, одного з мешканців будинку. Дивився він тужно.
— Ану геть! — наказав чоловік.
— Але ми… ми… ми ж нічого поганого… — почав Інтар.
— Я сказав — геть, — повторив чоловік, — бо сторожа покличу, він вам покаже! Нема чого тут валандатися та видивлятися не знати на що!
— А в нас кошеня туди забігло! — знайшов пояснення Данген. — Он туди! — й показав на щілину.
— Значить, його там пацюки зжеруть, коли буде таким дурним, щоб не вибратися назад, — огризнувся чоловік.
— Там є пацюки? — охнув Інтар.
— Отакецькі! — чоловік розвів руки мало не на ширину пліч. — Вони зжеруть і вашого кота, й вас, коли туди поткнетеся!
— А вони їдять запаси, що в підвалах? — запитав Арим.
— Там вугілля! Цікавих хлопчисьок вони їдять! Ану геть звідси! — остаточно розсердився чоловік.
Якісь дві жінки, що саме ввійшли у двір, спершу зупинилися, приваблені голосною розмовою, потім і собі наблизилися до хлопчаків. Ті зрозуміли, що скоро тут збереться половина мешканців будинку.
— Гаразд, ми вже йдемо! — вигукнув Інтар.
Вони проскочили повз жінок, вибігли на вулицю й зупинилися тільки за першим поворотом.
— Ну? — запитав Данген. — Кажуть, пацюки…
— Мало там що вони кажуть! — відмахнувся Інтар. — Ось що! Я знаю, як перевірити, є там сучка чи ні. Треба їй туди їжу кинути!
— Ага, й пацюки її зжеруть. Або ти будеш чатувати півдня чи день, поки вона не прибіжить?
— Ні, не буду… Але якщо вона там бігає…
— Сліди, — промовив Арим. — Шкода, що там земля не м'яка… Тоді можна було б сліди побачити…
Інтар пильно глянув на Арима. Чорні хлопчиськові очі засяяли.
— А це, — повільно промовив він, — це можна влаштувати…
Ідучи вранці на службу, Нурос, прикажчик у багатій крамниці, почув сторожа, а заразом і прибиральника їхнього будинку, набагато раніше, ніж побачив.
Сторож стояв біля дверей одного з підвалів і лаявся на чому світ стоїть, потрясаючи в повітрі мітлою:
— От гадюченята, ані сорому в них, ані совісті, ані поваги до літньої людини… Це ж треба так з людей знущатися! Та щоб їм покорчило, щоб їх у вузол зв'язало й по камінню протягло!