Данген спритно надяг на шию собаці мотузяну петлю, Арим накинув таку саму, тільки затяжну, на пащу.
Собака шалено закрутила головою, намагаючись позбутися «намордника», глухо загарчала, та Арим міцно тримав мотузку.
Інтар зовсім відчинив двері, й сучка вискочила.
Вона відразу спробувала лапами зняти мотузку з морди, але хлопчаки не давали їй цього зробити: Данген із Аримом, тримаючи кожен за свою мотузку, завзято тягли її вперед.
Сучка підстрибувала, кидалася, пробувала дряпатись — хлопчиська ухилялись, не завжди вдало. На щастя, вона вже не була такою рухливою, як раніше, — її черево надто роздулося. Мабуть, цуценята мали ось-ось з'явитися на світ.
Інтар замкнув двері підвалу, забіг у будинок, поклав в'язку ключів біля дверей сторожа. Знайде вранці…
Він повернувся до приятелів і всі втрьох потягли сучку, яка запекло впиралася, геть.
У кінці вулиці з них уже градом лив піт.
На середині другої вулиці вони стомилися так, начебто цілий день гребли на імператорських галерах.
На початку третьої вулиці сучка нарешті й сама втомилася, перестала опиратися…
У хлопців навіть на полегшене зітхання сили забракло.
Наближалася північ, коли вони нарешті привели собаку до одного з давно занедбаних і напіврозвалених будинків. Там, у найцілішій кімнаті, для собаки були готові й миска з водою, і вечеря з усіх кісток, які тільки зуміли роздобути хлопці, й навіть подерте напинало, постелене на підлозі.
Там був схований і старий ланцюг, знайдений Аримом. Його мотузкою прив'язали до «нашийника» собаки й так само — до однієї з балок у стіні.
А потім Арим і Данген відбігли на безпечну відстань, а Інтар швидко зірвав мотузку із собачої морди й теж відскочив. Проте вона не збиралася нападати. Тужливо озирнулася. Зітхнула та вляглася на підлогу.
Полежала, підвелася, підійшла до води. Попила. Принюхалася до запропонованої вечері, трохи повагалась і захрупала кістками.
Хлопчаки полегшено перезирнулися. Вдалось….
— Думаєте, вона до нас звикне? — запитав Арим.
— Повинна, — кивнув Інтар. — Її тепер треба не випускати, поки не народить і не вигодує цуценят. А тоді, напевно, можна буде ланцюг зняти… Добре, що тут двері збереглися, ми їх іззовні підпиратимемо, й відчинити вона не відчинить. А там, може, їй і самій нове лігвисько сподобається…
— Пощастило нам, що сторож таким скнарою виявився, — посміхнувся Данген, витираючи піт.
— Точної — Інтар згадав, як у них із Ренні дорогою до Гончарної вулиці був схожий випадок у ковбасній крамниці, й засміявся: — Навіть скнари іноді придатися можуть, га?
Наступні чотири дні хлопчаки навперебій підгодовували сучку, чим могли. Інтар навіть витрачав на це свої заробленим власним мистецтвом заощадження. Арим і Данген теж часом підкидали зо дві монети.
Собака перші два дні гарчала і вищиряла зуби, тож їжу хлопці підкидали з відстані, а воду в миску підливали швиденько, поки сучка поглинала їжу.
На третій день сучка зустріла дітей уже спокійніше, на четвертий — навіть не показала зубів.
А на п'ятий день хлопчаки виявили біля її раптово схудлого черева трьох чорних, довгеньких, немов гусенички, істот. Собака вмиротворено лежала на боці, а істоти захоплено чвякали та цмокали, хапаючи ротами її соски.
— Троє! — підрахував Інтар. — Сама народила… Бачите, й без нас чудово впоралася.
— Дрібні які… гусінь волохата. А мордочки — чобітком, — засміявся Арим. — Вони сліпенькі ще…
— Очі вони потім розплющать, а зараз потрібно їхню мамку як слід годувати, — сказав Данген, підсовуючи їй свіжих кісток. Але вона відвернулася.
Тоді хлопчик підсунув до неї воду. Вона підвела голову, попила трохи й знову лягла.
Хлопці були занепокоїлися, та коли прийшли назавтра, переконалися, що кістки зникли. Виходить, вона все-таки їла.
— Ну ось і молодець, бо ми за тебе хвилювалися, — сказав Арим, і сучка махнула хвостом у відповідь.
Наступними днями нічого не змінилося.
Цуценята то спали, то смоктали мамку. А вона вилизувала їх із такою старанністю, що вони від цього переверталися на спину, підштовхувала носом, щоб не відповзали далеко, й взагалі піклувалася про них. Дрібнота ж росла просто на очах. То в них лапки довшали, то хвостики, то тільця раптом витягувалися. Мордочки теж змінювались, згодом починаючи дедалі більше нагадувати собачі.