— А в нас це давній звичай: тримати в чистоті й порядку місце, де можна говорити з Небом. У храм приходять вранці кожного дев'ятого дня. У ці дні майже ніхто не працює до заходу сонця. Колись, кажуть, не працювали зовсім, але все змінюється.
— А! Ось чому така тиша. Я вже думав — сталося щось. У наші храмові дні такий самий галас, як і звичайно. А тут — он як.
— Так, так, — Теллі уважно глянула на Інтара. — А чому б тобі післязавтра не піти з нами в храм?
— І ти туди ходиш?.. — Інтар пригадав, що й дев'ять, і двічі дев'ять днів тому вранці справді не бачив ні хазяїна, ні дівчат. Вони з'являлися перед полуднем. А трактир відчиняли для відвідувачів лише як починало сутеніти.
— Так, звісно. Небо милосердне, приймає всіх. Я хоча й ельф і не маю безсмертної людської душі, але мені теж можна звернутися до Неба. Я завжди ходила в храм, і з притулку теж відпрошувалася… От саме в цей.
— А що, притулок так близько? — зачудувався хлопчик.
— Не дуже. Але я одного разу побувала в тутешньому храмі й не захотіла йти в інше місце.
— Це чому?
— Тут дивний Головний жрець, — Теллі посміхнулася. — Світлий Халир, він… Він такий… Начебто саме Небо благословило його допомагати людям. Його промови, те, як він уміє втішити й підбадьорити, — це… Він дарував мені надію в найчорніші години. Він пояснював, що Небо однаково прихильне й до людей, і до звірів, і до ельфів, що ельф теж може розраховувати на захист і заступництво Неба, якщо буде працьовитий і слухняний. Світлий Халир молився за мене, і ось — мене купили із притулку. Інтаре, підемо туди зі мною! Я впевнена — Небо й тобі допоможе повернутися додому, якщо Світлий Халир попросить за тебе.
— А… а Хариз що скаже?
— Пан відпустить. Це ж храмовий день, — упевнено мовила дівчина.
— Ну, якщо так, чому б ні? Підемо! Я тоді відпрошуся в Хариза, — вирішив хлопчисько.
У храмах зроду не бував, а жерця знав за своє життя тільки одного — Світлого Нарма. Коли Інтарові було літ із п'ять, той майже рік відвідував Орамів трактир… Пив Світлий Нарм, наче кінь, лаявся, як вантажник, а вже що обіцяв Небу… Дивно, як воно ще не завалилося… Коли цей жрець напивався, то брався виспівувати славослів'я Небу, замінюючи деякі слова зовсім уже непристойними виразами, а потім плакав, розмазуючи сльози руками та витираючи їх об свій колись білий балахон.
Інтара Світлий Нарм називав виключно «дитям гріха й розпусти», а подеколи пригощав липкими льодяниками… Куди потім подівся той жрець, хлопчик не знав. Та він і забув про нього, але зараз, коли Теллі заговорила про храми, Світлий Нарм дуже виразно сплив і змалювався в пам'яті. Інтар насилу стримався, щоб не розреготатися вголос.
Однак у храмі все ж таки мало бути цікавіше, ніж сидіти в «Золотому Місяці». До речі, відпочинок від роботи теж чогось та вартий. І «порибалити» там можна було без побоювання…
Інтар подумав про все це й справді пішов відпрошуватися в хазяїна. На його подив, Хариз навіть сперечатися не став.
— Ти чужинець у Кхаабрі, але всі під Небом ходимо. Йди, — сказав він серйозно, — та не забудь вимитися й надягти чисте.
Інтар пообіцяв.
Напередодні храмового дня він і справді як слід помився. Вранці дістав чисту сорочку. Дівчата, які теж надягали найкращі сукні з білого полотна (у Теллі, котра носила, зрозуміло, одяг, дозволений ельфам, із такого самого полотна було пошито туніку), спостерігали за його приготуваннями, й Теллі навіть простягла хлопчикові гребінь.
— Розчешися.
Інтар спробував, однак самому впоратися з відрослою та поплутаною каштановою гривою не вдалося. Тоді дівчата швидко нагріли води, посадили хлопчика на лаву й звеліли опустити голову в миску з водою, поставленою на стіл. Дайру мила йому голову, Ірту волосся розплутувала, а Теллі розчісувала. Інтар мовчки терпів це катування…
Потім йому витерли голову й розчесали ще раз.
— Який красунчик! — розчулилася Дайру. — Мине років із шість — і всі дівчиська впадуть до твоїх ніг!
Інтар засміявся.
— Ні вже, спасибі, ходити незручно буде!
— От нахаба! — Дайру ляснула його по потилиці та звеліла одягатися швидше.
Невдовзі вони вчотирьох вирушили до храму. Навіть Хариз пішов туди, але раніше.
Інтару сподобалося йти з дівчатами серед радісних, чистих людей туди, де вже точно не потрібно буде працювати. І в храмі виявилося дуже непогано: прохолодно, вікна кольорові зсередини ще гарніші, а купол опуклий, і справді вміло під Небо розмальований: блакитною фарбою вкритий, про хмари білі не забуто, й сонце жовте з променями-ниточками.
На підвищенні біля дальньої стіни храму горіли дві товстелезні, височенні — вищі за Інтара — свічки. Люди збилися щільною юрбою та чогось чекали. Діти, старі й дехто з жінок сіли на підлогу, інші стояли. Інтар і дівчата теж влаштувалися навстоячки.