(Врятуй мене О благаю врятуй мене Якщо не можеш врятувати мене прийди принаймні погратися зі мною… Назавжди. І Назавжди. І Назавжди.)
— Ні, — хрипко прошепотів Денні. Це слово сухим і вбогим випало з його губ, позбавлених вологості. Він відчув, що вже захитався його здоровий глузд, намагаючись відлетіти геть, як тоді, коли та жінка у тому номері… ні, краще про те не думати.
Він ухопився за нитки реальності і міцно за них тримався. Йому треба забиратися звідси. Зосередитися на цьому. Зберігати спокій. Бути, як секретний агент. Хіба Патрик Макґухан заплакав би, хіба обпісявся собі в штани, наче мала дитина?
А хіба його татусь?
Це його трохи заспокоїло.
За його спиною знову почулося те м’яке гуп, звук падіння снігу. Він розвернувся, і тепер там зі снігу стирчала голова одного з живоплотових левів, щирилася на нього. Той опинився ближче, ніж мав бути перед тим, майже перед хвірткою ігрового майданчика.
Жах спробував піднестись, але Денні його задавив. Він секретний агент, і він мусить врятуватися.
Він вирушив геть з цього майданчика, взявши той самий кружний напрямок, що й його батько того дня, коли повалив сніг. Він зосередився на роботі снігоступами. Повільні, гладенькі кроки. Не задирай ступню надто високо, бо втратиш рівновагу. Крути щиколотками, щоби струшувати сніг з навхресних плетінок. Це здавалося таким повільним. Він досяг кута майданчика. Тут високо намело снігу і він міг переступити через огорожу. Він уже майже перебрався через неї, а тоді ледь не впав пластом, коли задній снігоступ зачепився за один зі стовпчиків огорожі. Він наліг супроти сили тяжіння, пам’ятаючи, як важко підводитись, якщо впадеш.
Праворуч від нього знову той м’який звук падіння снігової брили. Він поглянув туди і побачив приблизно за шістдесят кроків двох інших левів поряд один з одним, тепер уже до передніх лап звільнених від снігу. Зелені западини, що були їхніми очима, вглядалися в нього. І пес повернув голову.
(це відбувається, тільки коли ти не дивишся)
— Ох! Ой…
Снігоступи зашпорталися, і він, безпорадно змахнувши руками, повалився просто в сніг. Снігу забилося йому під каптур, і за шию, і в халяви чобіт. Серце тепер уже колотилося скажено, він виборсався зі снігу, намагався підсунути снігоступи під себе
(секретний агент пам’ятай ти секретний агент)
і завалився навзнак.
Якусь мить він так і лежав, дивлячись у небо, думаючи, що простіше буде взяти і здатись.
А тоді подумав про те створіння в бетонному тунелі і зрозумів, що не зможе. Він зіп’явся на ноги і втупився очима в топіарій. Усі три леви тепер були вкупі, десь за сорок футів віддалік. Собака розташувався лівіше них, немов, щоб перекрити Денні шлях до відступу. Вони були позбавлені снігу, окрім розсипчастих рюшів навкруг їхніх ший і морд. Усі вони зирили на нього.
Тепер уже дихання його скакало галопом, а паніка викручувалася й гризла під лобом, немов пацюк. Він поборював паніку, і він поборював снігоступи.
(Татів голос: Ні, не поборюй їх, доку. Йди ними, наче вони твої власні ступні. Йди на них).
(Так, тату).
Він знову почав іти, намагаючись відтворити той легкий ритм, у якому був практикувався з татом. Мало-помалу той ритм повертався, але разом з ним прийшло усвідомлення того, який він вимотаний, як дуже виснажив його власний страх. Сухожилля у стегнах і литках, і щиколотках йому горіли й тремтіли. Попереду він бачив «Оверлук», насмішкувато віддалений, здавалося, він дивиться на Денні своїми багатьма вікнами, немов тут відбувається якесь трішки цікаве йому змагання.
Денні озирнувся через плече, на мить йому забило похапливе дихання, але потім хекання ще дужче пришвидшилось. Найближчий лев уже лише за двадцять футів позаду пер уперед грудьми крізь сніг, наче собака, що талапається в ставку. Ліворуч і праворуч від цього дибали двоє інших. Вони скидалися на якусь армійську розвідгрупу, собака, все ще поодалік зліва від них, як дозорець. Найближчий лев мав похилену голову. Плечі потужно випнуті понад шиєю. Хвіст задраний, немов за мить перед тим, як Денні озирнутись, той з посвистом хльоскав уперед-назад, уперед-назад. Денні подумалося, що він схожий на великого домашнього кота, якому приємно бавитися, граючись з мишкою перед тим, як її вбити.