(Північ! Б’є північ!
Слава маскам!)
Денні крутнувся на стільці, мало не впавши. Бальна зала була порожньою. Він побачив, що поза подвійними храмовими вікнами почав сіятись свіжий сніг. Величезний килим (який згортали перед танцями, звичайно), багате плетиво червоних і золотих візерунків, лежить незрушений на підлозі. Місце навкруг нього займали маленькі, інтимні столики на двох, на яких стояли перевернуті ніжками до стелі павучо-елегантні стільці.
Усюди було пусто.
Але зала не була насправді порожньою. Тому що тут, в «Оверлуку», безперестанку щось відбувалося й відбувалося. Тут, в «Оверлуку», всі часи зійшлись ув одно. Тут тривала якась безкінечна серпнева ніч тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року, зі сміхом і випивкою, де купка гламурних обраних піднімалися і спускалися ліфтом, пили шампанське і ляскали святковими хлопавками одне в одного перед обличчями. Тут був передсвітанковий червневий ранок приблизно за двадцять років по тому, і кілери одного угруповання безкінечно гатили картеччю з гвинтівок у розірвані й закривавлені тіла трьох чоловіків, які безкінечно перебували в агонії. І жінка роздобурилась ліниво у ванні певного номера на другому поверсі, очікуючи на візитерів.
В «Оверлуку» всі речі були ніби живими, живучи власним життям. Так, немов весь цей готель було заведено якимсь срібним ключиком. А дзиґар ішов. Годинник цокотів.
Сам він і є тим ключиком, подумав Денні печально. Тоні його попереджав, а він просто дозволив усьому йти своїм ходом.
(«Мені тільки п’ять років!»)
крикнув він чомусь, чия присутність напіввчувалася в цій залі.
(«Хіба зовсім нічого не значить те, що мені тільки п’ять?»)
Відповіді не було.
Денні знехотя повернувся знову до дзиґаря.
Він усе відкладав і відкладав, плекаючи надію, що щось таке трапиться, що допоможе йому обійтися без того, щоби знову кликати Тоні, що з’явиться рейнджер, або гвинтокрил, або якась рятувальна команда; вони завжди вчасно з’являлися в його улюблених телепередачах і рятували людей. У телевізорі і рейнджери, і спецзагони поліції, і парамедики були дружньою білою силою, яка врівноважувала те плутане зло, яке він усвідомлював у цім світі; коли люди потрапляли в якусь біду, їм допомагали з неї вибратися, їх проблеми вирішували. Вони не мусили самі собі допомагати в біді.
(«Будь ласочка?»)
Відповіді не було.
Нема відповіді, а якщо прийде Тоні, чи повториться той самий кошмар? Те гахкання, той хриплий, роздратований голос, той синьо-чорний килим, як змії? Арак?
Та що ж іще?
(«Будь ласка, ой, будь ласочка»)
Нема відповіді.
З тремтливим зітханням він подивився на циферблат. Трибки крутилися, зчеплюючись з іншими трибками. Балансирне колесо гіпнотично похитувалося туди-сюди. А якщо тримати голову абсолютно нерухомо, можна помітити, як хвилинна стрілка від XII невблаганно повзе вниз до V. Якщо тримати голову абсолютно нерухомо, можна ще побачити…
Циферблат пропав. На його місці була кругла чорна діра. Вона вела вниз, у довічність. Вона почала розпухати. Пропав дзиґар. І зала поза ним. Денні подибав і впав у ту темряву, що весь цей час ховалася за циферблатом.
Маленький хлопчик на фотелі раптом повалився і тепер криво лежав під якимсь неприродним кутом, з головою, відкинутою назад, з очима, сліпо втупленими у високу стелю бальної зали.
Вниз і вниз, і вниз, і вниз у…
…коридор, зіщулений у коридорі, та він же неправильно завернув, намагаючись знову дістатися до сходів, він неправильно завернув, і тепер, І ТЕПЕР…
…він побачив, що опинився в короткому завулку, в глухому куті, який веде лише в Президентський люкс, а ті звуки, те гахкання все ближче й ближче, молоток для гри в роук скажено висвистує в повітрі, його головка вгачується в стіну, роздираючи шовковисті шпалери, вибиваючи маленькі клуби вапняного пилу.
(«Чорти тебе забирай, виходь сюди! Отримай свою…»)
Але в цьому коридорі була інша постать. Стояла, розслаблено спершись на стіну, зразу позаду нього. Наче привид.
Ні, це не привид, хоча одягнений у все біле. У білій робі.
(«Я тебе знайду, ти, клятий малий сучої матері КУЦАН!»)
Денні віджахнувся назад від цього голосу. Той наближався вже головним коридором третього поверху. Невдовзі володар цього голосу заверне за цей ріг.