— Люба сестро, навіщо ж тоді ти розглядала мою яшму? — не вгамовувався Баоюй.
Баочай нічого не залишалось, як зізнатися:
— Одна людина вигравіювала на моєму намисті побажання щастя. Інакше навіщо б я його носила? Адже воно важке!
Із цими словами Баочай розстебнула халат і зняла із шиї блискотливе перлинне намисто, оброблене золотом, із золотим замочком.
Баоюй повертів його в руці. На замочку по обидва боки було вигравіювано по чотири ієрогліфи, у відповідності з усіма правилами каліграфії.
Баоюй двічі прочитав напис на намисті Баочай, потім — двічі на своїй яшмі й сказав:
— Справді виходить парний напис.
— Ці ієрогліфи вигравіював буддійський чернець, — не витерпівши, втрутилася Ін’ер. — Він сказав, що побажання неодмінно має бути вигравіюване на золотому предметі.
Баочай раптом розсердилася й, не давши Ін’ер доказати, послала її по чай, а потім знову повернулася до Баоюя.
Пригорнувшись плечем до плеча Баочай, Баоюй раптом відчув якийсь незвичайний аромат, у носі приємно залоскотало.
— Сестро, чим це ти надушилася?
— Терпіти не можу душитися, — відповіла Баочай, — до того ж на мені гарне плаття, навіщо ж обливати його парфумами?
— Ні, ти скажи, чим це пахне? — не вгамовувався Баоюй.
— Ага, зовсім забула! — вигукнула Баочай. — Ще вранці я прийняла пігулку холодного аромату. От нею й пахне.
— Пігулку холодного аромату? — з посмішкою запитав Баоюй. — А що це таке? Дай мені одну спробувати, люба сестро!
— Не говори дурниць! — засміялася Баочай. — Хіба ліки приймають без потреби?
У цей момент із-за дверей почувся голос служниці:
— Прийшла панянка Лін Дайюй.
У кімнату з прискоком увійшла Дайюй і, посміхаючись, мовила:
— Ай-я-я! Як я недоречно!
Баоюй підхопився з місця, запропонував їй сісти.
— Недоречно? — засміялася Баочай. — Що ти хочеш цим сказати?
— Знала б я, що він тут, нізащо не прийшла б, — відповіла Дайюй.
— Не розумію, — мовила Баочай.
— Не розумієш? — вигукнула Дайюй. — Зараз поясню. Так виходить, що ми або приходимо разом, або взагалі не приходимо. Вже краще б тебе відвідував хто-небудь один, але щодня, сьогодні він, завтра я. А то день порожньо, день густо. Що ж тут незрозумілого, сестро?
Помітивши на Дайюй накидку з темно-червоного голландського сукна, Баоюй запитав:
— Хіба пішов сніг?
— Давно йде, — відповіли жінки, що стояли біля кана.
— Захопили мій плащ? — запитав Баоюй.
— Гарний! — засміялася Дайюй. — Не встигла я з’явитись, як він одразу йде!
— Хіба я сказав, що збираюся йти? — заперечив Баоюй. — Просто хотів довідатися.
Годувальниця Баоюя, мамка Лі, сказала:
— Сніг так і сипле, доведеться перечекати тут. Побудь із сестрицями! Пані для вас приготувала чай. За плащем я пошлю служницю, а служників одпущу додому.
Баоюй кивнув.
— Ідіть, — наказала служникам мамка Лі.
Тітонька Сюе тим часом гфиготувала чай, звеліла подати вишукані страви й запросила всіх до столу.
За трапезою Баоюй заходився розхвалювати гусячі лапки, які позавчора їв у східному палаці Нінго у дружини Цзя Чженя. Тітонька Сюе також почастувала його гусячими лапками власного приготування.
— Іще б вина, тоді було б зовсім добре! — вигукнув Баоюй.
Тітонька Сюе розпорядилася подати найкращого вина.
— Не треба йому вина, пані, — запротестувала мамка Лі.
— Мила нянько, всього один келих, будь ласка, — почав просити її Баоюй.
— Не можна, — затялася мамка. — Були б тут твоя бабуся або мати, тоді пий хоч цілий глечик! Минулого разу я недогляділа й хтось дав тобі випити ковток вина, так мене, нещасну, потім два дні лаяли! Ви що, пані, його не знаєте? Варто йому випити, як він починає бешкетувати. Бабуся один-єдиний раз дозволила йому випити, коли була в гарному настрої, а так ніколи не дозволяє. Навіщо мені через нього страждати?
— Ти теж випий! — перервала її тітонька Сюе. — Я не дозволю йому багато пити. А якщо довідається стара пані, відповідатиму я.
І вона наказала служницям:
— Дайте тітоньці келих вина, хай зігріється.
Мамці Лі нічого не залишалось, як випити разом з усіма.
— Вино не підігрівайте, я люблю холодне, — попередив Баоюй.
— Оце не годиться, — заперечила тітонька Сюе. — Від холодного вина тремтять руки — ти не зможеш писати.
— Брате Баоюй, напевно, науки, які ти так ретельно вивчаєшся, не йдуть тобі на користь! — глумливо зауважила Баочай. — Невже не знаєш, що вино само по собі розпалює? Якщо пити його підігрітим, воно швидше засвоюється; а холодне розігріватиметься в шлунку. Адже це шкідливо для здоров’я. Так що облиш! Не пий більше холодного вина!
Порада була розумною, тому Баоюй відставив келих із холодним вином і звелів подати підігрітого.
Дайюй лускала динне насіння й, ледве стримуючи сміх, прикривала рот рукою.
Саме в цей час Сюеянь, служниця Дайюй, принесла своїй панянці маленьку грілку для рук.
— Спасибі за турботу! А то я зовсім змерзла! Хто тебе прислав?
— Сестриця Цзицзюань, вона подумала, що вам буде холодно, панянко!
— І ти послухалася? — з уїдливою посмішкою запитала Дайюй. — Адже це для тебе так клопітно! Мені іноді цілими днями доводиться повторювати тобі те саме, а ти все пропускаєш повз вуха. Ніяк не зрозумію, чому будь-який її наказ ти виконуєш швидше, ніж виконала б найвище веління?!
Баоюй зрозумів, що Дайюй вирішила скористатися помилкою служниці, щоб позлословити, і захихикав. Баочай, яка добре знала вдачу Дайюй, не звернула на її слова уваги.
— Здоров’я в тебе слабке, — всміхнулася тітонька Сюе, — ти вічно мерзнеш. От про тебе й подбали! Що ж тут поганого?
— Ви нічого не знаєте, тітко! — заперечила Дайюй. — Добре, що я у вас! А інші на вашому місці образилися б! Невже в людей не знайдеться грілки і треба присилати її з будинку? Що вони надто дбайливі, це добре. Але ж мене можуть вважати розпещеною?
— Ти занадто недовірлива! — зауважила тітонька Сюе. — Мені таке навіть на думку б не спало!
Баоюй випив уже три келихи, і мамка Лі спробувала його зупинити. Але де там! Баоюй був у прекрасному настрої, розмовляв із сестрами, жартував, сміявся.
— Люба нянько, — сказав він з образою в голосі, — я вип’ю ще два келихи, і все.
— Дивися! — сказала мамка Лі. — Батько вдома й у будь-яку хвилину може запитати тебе про заняття!
Баоюй, розсерджений, поставив келих на стіл і похнюпився.
— Не псуй усім настрій, — мовила Дайюй. — Покличе батько, скажеш, що тітонька затримала. Нянька говорить це просто так, щоб нас потішити!
Вона легенько підштовхнула Баоюя й процідила крізь зуби:
— Не звертай уваги на цю стару каргу! Будемо веселитись, як нам подобається!
Мамка Лі, що добре знала характер Дайюй, почала їй виговорювати:
— Панянко Лін, замість того, щоб підохочувати його, краще б спинила. Тебе він, мабуть, послухається.
— Я не буду ні підохочувати його, ні спиняти, — з холодною посмішкою заперечила Дайюй. — А ти занадто вже обережна, нянько! Бабуся ніколи не відмовляє йому в вині, і якщо він у тітоньки трохи переп’є, нічого страшного, я гадаю, не станеться. Чи ти вважаєш тітоньку чужою?
— Справді, кожне слово панянки Лін гостріше ножа! — стримуючи роздратування, жартівливим тоном мовила мамка Лі.
— Цілком правильно! — сміючись, сказала Баочай, ущипнувши Дайюй за щоку. — Варто цій Чорнобривці розкрити рот, і тоді хоч злися, хоч смійся!
— Не бійся, мій хлопчику! — заспокоювала Баоюя тітонька Сюе. — Позаяк уже ти тут, я почастую тебе на славу! І не бери все так близько до серця, не засмучуй мене! Їж спокійно, я тебе не дам скривдити. А сп’янієш, заночуєш у нас. — І тітонька Сюе наказала служницям: — Підігрійте ще трохи вина. Ми з тобою вип’ємо ще по два келихи, — знову звернулася вона до Баоюя, — а потім вечерятимемо.