Баоюй повеселішав, а мамка Лі сказала служницям:
— Ви тут наглядайте за ним. А я тільки переодягнуся й відразу повернусь. — Засмучена, вона попросила тітоньку Сюе: — Пані, не дозволяйте йому пити зайве...
Не встигла мамка Лі піти, як дорослі служниці вшилися. Залишилися дві дівчинки — вони щосили намагалися догодити Баоюю.
Незабаром тітонька Сюе наказала подати вечерю, а вино віднести. Баоюй без усякого задоволення попоїв трохи курячого супу з маринованими паростками бамбука й випив відвар добірного осіннього рису. По вечері Баоюй і Дайюй угамували спрагу декількома чашечками чаю. Тепер тітонька Сюе більше не турбувалася.
Сюеянь та інші служниці вже попоїли й чекали Дайюй і Баоюя.
Дайюй підвелася й рішуче заявила:
— На сьогодні, мабуть, досить. — І звернулася до Баоюя: — Ходімо?
Баоюй примружився й знову подивився на неї:
— Ходімо!
Вони почали прощатися з усіма. Дівчинка-служниця подала Баоюю крислатий, із червоної повсті, капелюх від снігу. Баоюй наказав служниці надягти йому капелюх і нахилив голову. Служниця струснула капелюх і насунула Баоюю по самі брови.
— Постривай, що ж ти робиш! Дурна! Повчилась би в інших! Дай-но я сам!
— Підійди до мене, я надягну! — запропонувала Дайюй.
Обережно притримуючи маленьку шапочку із червоними оксамитовими китицями на голові Баоюя, Дайюй акуратно надягла капелюх так, щоб залишилися видні пов’язка на лобі, шпилька для волосся та китиці.
— Тепер можеш надягати плащ! — заявила вона, оглянувши Баоюя.
Баоюй накинув плащ.
— Почекав би, поки повернуться твої няньки, — зауважила тітонька Сюе.
— Не вистачало ще, щоб я їх чекав! — обурився Баоюй. — Підуть служниці, і добре.
Але тітонька Сюе все-таки дала їм у провідники ще двох дівчат.
Вибачившись перед тітонькою Сюе щодо завданого їй клопоту, Баоюй і Дайюй вирушили до матінки Цзя. Та ще не вечеряла й дуже зраділа їхньому приходу. Помітивши, що Баоюй захмелів, вона звеліла йому йти до себе відпочивати, а служницям наказала гарненько за ним наглядати. Потім раптом згадала про провідників Баоюя й запитала:
— Що це не видно мамки Лі?
Баоюй і Дайюй побоялися сказати, що вона засмутилася й тому пішла, і відповіли:
— Вона нас провела, а потім несподівано відлучилась у якихось справах.
— Чи варто про неї запитувати? — сказав Баоюй. — Якби не було її, я прожив би принаймні на два дні довше!
Він круто повернувся і, злегка похитуючись, пішов. У кімнаті в себе він побачив на столику туш і пензлі.
— Оце так! — заходилася дорікати йому Цінвень. — Звелів мені розтерти туш, уранці з запалом узявся за роботу, написав три ієрогліфи, а потім кинув усе й пішов! Обдурив мене, змусив прождати цілий день! Ану, сідай і пиши, поки не спишеш усю туш!
Тільки зараз Баоюй згадав, що сталося вранці, і розсміявся:
— Де ж ієрогліфи, які я написав?
— Та він п’яний! — ойкнула Цінвень. — Адже, йдучи до палацу Нінго, ти сам звелів мені наклеїти їх над воротами. Я побоялася, що інші не впораються, і зробила це сама, піднявшись на високу драбину. Дотепер руки від морозу як дерев’яні!
— Підійди до мене, я їх погрію, — посміхнувся Баоюй.
Він узяв Цінвень за руки, і вони стали милуватися ієрогліфами, приклеєними над входом.
Прийшла Дайюй.
— Мила сестрице, — звернувся до неї Баоюй, — скажи чесно, який із ієрогліфів написаний майстерніше?
Дайюй підвела голову, прочитала: «Двір Насолоди пурпуром» — і з посмішкою сказала:
— Всі три прекрасно написані! Невже це ти написав? Завтра напиши для мене.
— Знову з мене смієшся! — ображено мовив Баоюй і запитав: — Де сестра Сіжень?
Цінвень щось буркнула й кивнула головою в бік кана. Баоюй обернувся й побачив Сіжень, вона як була в одязі, так і заснула.
— Оце так! Рано ж уляглася спати! — Він засміявся й знову повернувся до Цінвень: — Сьогодні в палаці Нінго на сніданок були пиріжки із соєвого тіста. Я згадав, що ти їх дуже любиш, і попросив дружину пана Цзя Чженя прислати кілька штук сюди, нібито для мене. Ти не бачила, де вони?
— Краще не згадуй про це! — перебила його Цінвень. — Тільки-но пиріжки принесли, я відразу зрозуміла, що це для мене. Але їсти не хотілось, і я поставила їх отам. Потім прийшла мамка Лі, побачила й каже: «Баоюй, мабуть, не їстиме. Дай краще я віднесу їхньому онукові». І звеліла віднести їх до неї додому.
Поки вони розмовляли, Цяньсюе подала чай.
— Сестрице Лін, випий чаю, — сказав Баоюй.
Усі розреготалися.
— Панянка Лін Дайюй давно пішла!
Баоюй випив півчашки й звернувся до Цяньсюе:
— Ти заварила вранці чай «кленова роса», а я сказав, що цей чай треба заварювати три-чотири рази, щоб у нього був справжній колір. Навіщо ж ти заварила новий?
— Той, що я заварила вранці, випила нянька Лі, — пояснила Цяньсюе.
Баоюй сердито жбурнув на підлогу чашку, яку тримав у руках; чашка розбилась, осколки із дзенькотом полетіли врізнобіч, і бризки чаю потрапили Цяньсюе на спідницю.
— Вона така ж служниця, як і ти! — підхопившись із місця, Баоюй обрушився на Цяньсюе. — А ви все ходите перед нею на задніх лапках! Усього кілька днів годувала мене своїм молоком, а тепер так зазналася, що вважає себе десь чи не вище моїх предків! Геть її, геть! Усім тільки легше стане!
Він заявив, що зараз же піде до матінки Цзя й про все доповість.
Сіжень, що тільки прикидалася сплячою, щоб подражнити Баоюя, поки розмова йшла про всякі дрібниці, не подавала голосу, але коли він розбушувався й розбив чашку, поспішно підхопилася, щоб угамувати його. Тут прибігла служниця від матінки Цзя:
— Що сталося?
— Я наливала чай, посковзнулась і розбила чашку, — відповіла Сіжень.
Потім вона заходилася урезонювати Баоюя:
— Хочеш вигнати няньку Лі — вижени. А заодно й усіх нас. Ми не заперечуємо. Принаймні, не будеш скаржитися, що в тебе немає гарних служниць!
Почувши це, Баоюй замовк. Сіжень разом з іншими служницями уклала його на кан, допомогла роздягнутися. Баоюй щось говорив, але розібрати було неможливо, язик заплітався, очі потьмяніли. Сіжень зняла з шиї Баоюя «живу яшму», загорнула в шовкову хусточку й засунула під матрац, щоб уранці не була холодною.
Заледве торкнувшись головою подушки, Баоюй заснув. Весь цей час мамка Лі й інші літні служниці перебували поблизу, але ввійти не насмілювались і, лише впевнившись, що Баоюй заснув, розійшлися.
Наступного дня, тільки-но Баоюй прокинувся, йому доповіли:
— Пан Цзя Жун з палацу Нінго привів на уклін Цінь Чжуна.
Баоюй негайно поспішив назустріч гостеві й повів його поклонитися матінці Цзя. Гарною зовнішністю й витонченими манерами Цінь Чжун справив на бабусю гарне враження, і вона вирішила, що він гідний навчатися разом з її улюбленцем. На радощах матінка Цзя запросила Цінь Чжуна пити чай і снідати, після чого звеліла відрекомендувати його пані Ван і всім іншим. Пані Цінь дуже любили, і можливо, ще й тому її брат усім так сподобався.
Коли настав час прощатись, усі навперебій намагалися виявити Цінь Чжуну увагу. Матінка Цзя подарувала йому вишитий гаманець і золоту фігурку бога Куйсіна, покровителя наук, на знак того, що Цінь Чжун має сумлінно навчатися.
— Їздити з дому на заняття тобі далеко, — сказала вона Цінь Чжуну, — особливо в холод або в спеку, так що живи краще в нас. Тільки гляди, не розлучайся із другим дядьком Баоюєм, не переймай дурних звичок у недбайливих учнів.
Цінь Чжун вислухав матінку Цзя з найбільшою повагою, а повернувшись додому, докладно розповів про все батькові.
Цінь Бан’є, батько Цінь Чжуна, служив в управлінні будівництва. Йому вже перевалило за шістдесят. Овдовів він давно, у молодості своїх дітей не мав і, коли йому виповнилося п’ятдесят, узяв із сирітського будинку на виховання хлопчика й дівчинку, але хлопчик незабаром помер. Дівчинку в дитинстві звали Keep. Коли ж вона підросла, її почали звати Цзяньмей. Цзяньмей була стрункою, гарною, в міру кокетливою та відзначалася м’яким характером. Старий доводився далеким родичем родині Цзя, у яку й видав заміж свою вихованку.