Але він тільки й повторював:
— Не хвилюйся, не хвилюйся... Анно, я ж лікар, я таке бачив, нічого страшного, у тебе відкладений шок. Нічого дивного, така новина про Вілла кого хоч ошелешила б. Проходь сюди. Я принесу тобі чогось гарячого й солодкого. Що ти, усе ж гаразд. Усе гаразд...
Вони пошкутильгали коридором до гостьової спальні.
Г’ю відкинув ковдри й допоміг їй залізти під них.
— Не засинай, добре? — суворо мовив він. — Я повернуся із чимось, що допоможе.
Тремтіння вщухало, і Ганна відчувала неймовірну, просто безмежну втому, але слухняно не заплющувала очей. За хвилину Г’ю повернувся з грілкою та чашкою дуже солодкого чаю. Її нудило, але він змусив випити хоча б трохи.
— Дай мені поспати, — зрештою заблагала Ганна. Вона не могла думати про поліцію, не тепер, не в такому стані, коли вся бліда й тремтить. Десь через годину, мабуть. А зараз відчувала раптову нищівну втому — як ніколи досі. Якусь мить Г’ю пильно дивився на неї, а потім кивнув.
— Ну добре. Ти геть знесилена. Я просто поміряю твій тиск, гаразд?
Ганна кивнула. Г’ю відійшов, а через кілька секунд повернувся з електронним вимірювачем. Він прислухався до клацання й дзижчання, коли прилад зчитував показники, а потім зняв манжету й завмер, тримаючи палець на її пульсі та рахуючи.
— Усе... нормально? — запитала Ганна. Слова давалися їй важко. Вона відчувала непереборну втому. Г’ю кивнув.
— Усе добре. З тобою все добре. Не хвилюйся. Змерзла?
Ганна хитнула головою. Її руки й ноги залишалися затерплими, але тремтіння поволі вщухало. Грілка дарувала тілу тепло.
— Лягай поспи, — лагідно мовив Г’ю. — Розбуджу тебе через кілька годин, гаразд?
— ...разд, — мовила вона через силу. А потім заплющила очі й плавно поринула в блаженну темряву.
ПІСЛЯ
— Ганно, — пролунав ніжний наполегливий голос... але не Біллів. — Га-а-анно. Час прокидатися.
— Що? — озвалася Ганна, примружившись. Спробувала сісти, а ще зрозуміти, де вона... а тоді згадала. У квартирі Г’ю. І, о господи, роздягнута. А ще чомусь темно.
Вона натягнула ковдру на груди. Спогади раптом повернулися. Ванна. Втеча до Г’ю. Вілл.
Біль, як від удару ножем у бік. Нестерпний.
Стурбований Г’ю стояв над нею. Йому на очі впав чуб, він здмухнув його звичним жестом. Ганні заболіло серце.
— Котра година? — хрипко запитала вона, приклавши руку до голови, яку пройняв штрикучий біль. Вона почувалася.. . ця думка навіть здивувала її. Почувалася ніби з похмілля. Так, наче прогульбенила всю ніч. Однак реальність настільки відрізнялася, що якусь мить їй хотілося розсміятися. Хіба отак почувається людина, що пережила шок?
Г’ю глянув на годинник.
— Майже четверта. Треба бути у відділку о четвертій тридцять. Ти нормально почуваєшся?
— Майже четверта? — Ганна різко підвелася, відчувши сплеск адреналіну. — Ти жартуєш? Я весь день проспала?
— Ти спала як убита. Але й зараз маєш не найкращий вигляд.
Вона приклала руку до голови.
«Не найкращий» — не те слово. Ганна почувалася сп’янілою та дезорієнтованою, а в роті стояв огидний гіркий хімічний присмак. Раптом вона усвідомила, що сказав Г’ю.
— Вибач, ти щось казав про поліцію?
— Так, але послухай... — озвався він і підняв руку. — Я нічого не розповідав їм. Подумав, що то не моє діло. Просто сказав, що моя подруга має важливу інформацію, запитав, чи можемо ми прийти й дати письмові свідчення. Вони запропонували зустрітись о четвертій тридцять. Ти ще можеш відмовитися, якщо хочеш.
— Ні, — заперечила Ганна. Її руки були холодні, а щоки бліді, але вона хотіла поїхати. Розуміла, що мусить.
Річ у тому, що хтось міг бути в кімнаті Ейпріл тоді. Та людина могла вбити її після того, як Невілл пішов. І це — Ганна не могла більше ховатися від правди — міг бути Вілл.
Вона мусила розповісти про все поліції.
— Ні, я... я готова.
— Ось твої речі, — мовив Г’ю і махнув рукою на край ліжка, де лежав її одяг і, очевидно, одна з його курток. Зверху на тій купці лежали її окуляри. На підлозі — пара в’єтнамок. Він побачив, як Ганна глянула на них і скривилася.
— Вибач. Найкраще, що знайшов. Не хотів лишати тебе саму у квартирі. Дорогою можемо купити кросівки, якщо ти переймаєшся.
Однак Ганна похитала головою. Не важить. Ніщо із цього зараз не важить.
Г’ю тактовно вийшов, а вона поволі вдягнулася. Потім узяла телефон і натиснула кнопку живлення перевірити час, та одразу ж пригадала, що він більше не працює.
Та все ж Ганна поклала його до кишені куртки Г’ю та вийшла з кімнати.