— Доктор Джеймс сказав, що, можливо, мене завтра випишуть, — повідомив Вілл, широко усміхаючись.
— За певних умов, — суворо додав лікар. — І з дозволу ерготерапевта. Ваша дружина, очевидно ж, не зможе вас піднімати. Самі маєте справлятися з туалетом і так далі.
Вілл скривився й кивнув, але Ганна бачила, що він змирився з тими умовами. Він дотягнувся до неї та міцно стиснув її руку.
Згодом, коли лікар попрощався й пішов, Вілл поплескав по подушці біля себе.
— Залазь.
— Ти здурів? — запитала Ганна, глянувши на вузесенький клаптик ліжка, а потім донизу, на свої пишні форми. — Я туди не влізу.
— Швиденько, — мовив він і, зморщившись, посунувся вбік. — Влізеш. Триматиму тебе.
Ганна обережно, щоб не зачепити пов’язки на Вілловому животі, залізла на ліжко й примостилася поруч з ним. Вона сперлася на його руку, відчуваючи, з якою дивовижною силою він стискає її плече.
Згадала довге кошмарне очікування швидкої на темному пляжі. Його закривавлену слизьку руку у своїй руці. Те, як м’якли його м’язи, коли він раз за разом непритомнів і знову приходив до тями. Те, як її серце мало не зупинялося, коли відчувала дедалі слабший потиск його руки. Як думала, що тепер... що Вілл вислизнув від неї назавжди — у морок, так само, як і Г’ю.
Вони на секунду заплющила очі, даючи собі можливість ще раз усвідомити, якою жахливою була та ніч.
Потім розплющила їх і рішуче прогнала ті спогади з голови.
— Все гаразд? — запитала вона, намагаючись говорити бадьорим і діловим голосом. — Я не роблю тобі боляче?
— Ти не робиш мені боляче, — відповів Вілл. Вільною рукою він забрав волосся з її обличчя і так ніжно погладив щоку, що її серце стислося від кохання. — Тепер розкажи мені про ранок. Усе дуже погано?
— Ох, Вілле. — Вона прикрила обличчя рукою. — Жахливо. Бідні батьки. Вікарій був чудовий, але що він міг сказати? Як можна було вшановувати його пам’ять, знаючи те, що відомо всім?
— Я й досі дивуюсь, що вони дозволили вам усім прийти, — мовив Вілл. — Я про його батьків. На їхньому місці... не знаю. Я сказав би: «Жодних сторонніх».
Ганна повільно кивнула. Вона думала про те саме дорогою до крематорію: дивувалася, чому батьки Г’ю погодилися. Однак, відчувши, як мама Г’ю обійняла її, усе зрозуміла.
— Я теж. Та насправді... — почала була вона, а потім притихла, дивлячись через вікно на дахи Единбурга. — Насправді, думаю, вони знали, що нам теж треба попрощатися... Розумієш, про що я? Ніби завершення певного етапу або щось таке. І може... — вона добирала потрібні слова, — може, вони хотіли побачити мене. Переконатися, що зі мною та дитиною все гаразд. Навіть попри те, що він накоїв.
— Так, розумію, — відповів Вілл і заворушився, кривлячись від болю. Ганна відхилилася від нього, подумавши, що робить йому боляче, та потім зрозуміла, що він намагався взяти свій мобільний. — Ти бачила, — запитав він, тягнучи кінчиками пальців телефон, що лежав на шафці збоку, — що поліція зробила заяву щодо Невілла?
Ганна похитала головою.
— Ні, в інтернеті майже не сиділа. Що вони сказали?
— Просто... зажди... зараз знайду, — мовив він і почав незграбно гортати стрічку у твіттері лівою рукою, а правою притримував Ганну. — Ось воно.
Перейшовши за посиланням, Вілл зачитав статтю:
— «Сьогодні поліція долини Темзи оголосила, що, з огляду на нові виявлені докази, проситиме апеляційний суд розпочати процедуру скасування вироку Джона Невілла, який 2012 року був засуджений за вбивство студентки Пеламського коледжу Ейпріл Кларк-Клівден. Містер Невілл помер у в’язниці на початку цього року, але до останнього обстоював свою безвинність. Його адвокат, Клайв Меррітт, прокоментував: “Я вважаю, що нинішня ситуація — це величезна трагедія, адже Джон Невілл не дожив до свого виправдання, а помер у в’язниці за злочин, якого не скоював. Однак сподіваюся, що друзів і родину Невілла хоч якось розрадить той факт, що його ім’я нарешті очистять від асоціації із цим мерзенним злочином”. Ґерайнт Вілльямс, представник родини Кларк-Клівденів, заявив: “Родина Кларк-Клівденів висловлює найглибше співчуття родині Невілла через цю страшну судову помилку. Звісно, що цей факт не втішає, однак дарує полегшення, адже нарешті в цій справі взяла гору справедливість, а друзі й сім’ї Ейпріл і містера Невілла нарешті матимуть спокій, який у них так жорстоко відібрали”. Представник поліції долини Темзи висловив глибокий жаль і щирі співчуття друзям та родині містера Невілла. Річ певна, що розслідування цього злочину завершено».
Якусь мить обоє мовчали, а Ганна намагалася примиритися з почутим. Уявила, як Новембер сидить у кав’ярні з Ґерайнтом, силкуючись виразити почуття, для опису яких немає слів, почуття, які вона й сама осмислює після зізнання Г’ю.