І річ була не лише в тому. Певною мірою Ганна навіть хотіла цього. Вона бажала бути такою ж крутою, зухвалою й сексуальною, як Ейпріл, яка з пустотливим блиском в очах розкинулася на протилежному боці кола. Вона хотіла бути зухвалою і саркастичною, як Емілі, яка сиділа навпроти й взагалі не переймалася скинутими джемпером, спідницею, паском і туфлями: на Емілі залишилася футболка, що ледь приховувала стегна. Ото й усе.
Ганна хотіла бути однією з них, вона була однією з них, а тому мусила поводитися відповідно.
— Скидай! — знову загукала Ейпріл, і Ганна, охоплена відчуттям, ніби стрибає зі скелі, встала, стягнула із себе верх і під загальні вигуки й оплески іронічно обернулася на місці. Її щоки розчервонілись, у животі лоскотало, вона не була впевнена, сміятися їй чи супитися, тому зробила все разом, а тоді сіла на своє місце в колі й демонстративно схрестила руки на грудях. Погляду Вілла вона уникала навмисно.
Раян засвистів від захвату — довго й пронизливо, а потім обійняв Емілі, що сиділа поруч із ним.
— Тримай, — Раян простягнув їй самокрутку, яку вони передавали колом, — заслужила.
— Та не треба їй цей обшмариш, — сказала Ейпріл. Її очі округлилися та засяяли від сміху, а обличчя почервоніло, як і в Ганни, хоч і не від збентеження. Сама вона була в плісированій сатиновій спідничці та бюстгальтері — очевидно, не з комплекту з п’яти штук із крамниці M&S. Це був бірюзовий шовковий ліф з пушапом, вишитий крихітними червоними й рожевими метеликами, що ефектно підкреслював її блискучу засмаглу шкіру. — Випий, сонечко.
Ейпріл простягнула пляшку. То було шампанське з міні-холодильника, який, певно, не належав до обов’язкового обладнання кімнат. Здавалося, що цей напій не закінчується. Етикетку на пляшці оздоблювали камінчики, а сам напис був у стилі артдеко. Ганна взагалі не зналася на шампанському, але підозрювала, що воно дороге. Однак келихів бракувало, а пляшку надто довго передавали з рук у руки: присмак напою не кращав від того, що його цмулили просто з горла, він став теплим і кислим. Ганна здригнулася, але зробила великий ковток, відчула розпливчасте тепло алкоголю, що просочувався в її кров, а потім усміхнулась і повернула пляшку Ейпріл.
— Ну-у-у, Г’ю, — протягнула Ейпріл, — твоя черга.
Г’ю кивнув і почав роздавати карти.
З наступною партією Ейпріл програла спідницю і зняла її, вихиляючись на манір стриптизерки, оголюючи довгі засмаглі ноги й малесенькі бірюзові стринги. Вілл своєю чергою мусив скинути джинси. Тоді Ганна з жахом усвідомила, що скоро й вона програє.
Чергова партія тягнулася нестерпно повільно, але врешті-решт передбачення справдилося: вона програла з двома четвірками. Вилізши з джинсів, Ганна крадькома провела рукою по литках і з полегшенням з’ясувала, що вони досить гладенькі. У тьмяному світлі ніхто не розгледів би щетини. Проте, сідаючи на своє місце, про всяк випадок підібгала ноги під себе. Її нудило від хвилювання. Вона просто не може програти знову. Одна річ бути лише в спідньому, як-от коли відвідуєш басейн, але роздягнутися по-справжньому... чи вона на таке здатна? Нервова напруга, яка витала в повітрі, підказала Ганні, що не одна вона сумнівається. Г’ю притиснув коліна до грудей, ніби приховуючи худорляву статуру й, очевидно, помирав із сорому. Емілі жувала губу. А Вілл...
Ганна, ніби керована якоюсь невидимою силою, глянула на нього знову. Та цього разу вже він дивився на неї. Їхні погляди ніби зіштовхнулися, від чого по її шкірі пробігли маленькі електричні мурахи. Ганна відірвала очі від нього, а її щоки розчервонілися так, що тепер вона не мала жодних сумнівів: хтось таки помітить.
Потім настала черга Ейпріл. Вона роздавала карти з дражливою повільністю, із широко розплющеними й туманними від хвилювання очима. Дехто дивився на кожну нову карту одразу. Ганна так не робила. Вони грали в стрейт-покер — просто п’ять карт, без флопа; і в цій грі було б важко не видати своїх очікувань щодо наступних карт. Г’ю розглядав карти одну за одною, і мова його тіла натякала, що йому не щастило. Емілі було важче розкусити. Вона брала карти по одній і, двічі постукавши по них, ховала в долонях. Раян був... чванливим. Інакше й не скажеш. Щодо Вілла — тут вона була в глухому куті. Він так само ще не дивився на свої карти.
І лише коли Ейпріл роздала кожному по п’ятій карті, Ганна взяла свої разом і поглянула на них.