У неї все перевернулося всередині, та вона спробувала зберегти незворушний і безтурботний вираз.
Пара трійок. Гірше точно не могло бути.
— Я пасую, — сказав Г’ю, поклав свої карти й скинув джинси: кожен, хто пасував, мусив зняти одну одежину. Він, очевидно, не хотів ризикувати, бо ще мав одяг на собі, а хтось міг би підійняти ставки. Сівши на місце, він розчервонівся, а Ганна кинула на нього співчутливий погляд.
Ейпріл роздавала карти, тож була поза грою.
— Одна річ, — сказала Емілі. Футболка й бюстгальтер досі були на ній, тож вона самовдоволено постукувала картами по підлозі.
— Одна річ, — сказав Вілл і посміхнувся так, що в Ганни все перевернулося всередині. Звісно, він не підвищив ставок, бо міг програти лише одну річ.
— Ганно?
— Одна, — відповіла вона. У неї пересохло горло й захрип голос, тож мусила випити шампанського, щоби повторити чіткіше: — Одна річ.
Пасувати не було сенсу.
У такому разі вона мала б зняти бюстгальтер. А за правилами, роздягається той, у кого найслабші карти. Може... може, Вілл блефував?
— Раяне?
— Дв... — почав він зі зловтіхою, глянувши на футболку Емілі й на свої джинси, а тоді засміявся: — Та жартую. Одна річ.
— Окей, — мовила Ейпріл, — гляньмо, що там далі. Емілі?
— Трієчка, — кинула дівчина. Вона виклала з таким собі стриманим тріумфом три п’ятірки. Хороші карти. Кращі, ніж у Ганни. — Переверш мене, — сказала вона Раянові.
— Що ж, дуже не люблю розчаровувати людей, але... флаш, — видав Раян. Подарувавши Емілі сяйну усмішку, він виклав п’ять бубнових карт.
— От скотина, — спокійно кинула Емілі, очевидно, геть не переймаючись. У покері на роздягання байдуже, хто виграв. Важить те, хто програв. Роздягатиметься лише той, хто програє, а три п’ятірки були все ж непоганими картами, надто коли вона ще не знімала футболки.
Лишилися тільки Ганна та Вілл.
Ганна глянула на нього. Він сперся на ніжки крісла, витягнув довгі босі ноги через усе коло, а руки склав на голих грудях. На його обличчі вигравала посмішка, тож вона припустила, що він має хороші карти, і, мабуть, бачить відчай у її очах. Серце щосили закалатало у грудях. Поглянувши на карти в руці, Ганна побачила, як тремтить мереживне оздоблення її бюстгальтера. Невже вона зможе? Чи справді роздягнеться перед повною кімнатою геть незнайомих людей?
— Ганно? — мовила Ейпріл з характерними муркітливими нотками в голосі. Ганна ковтнула слину. Вона виклала одну трійку... потім наступну...
Тоді Вілл кинув свої карти додолу, навіть не показавши їх.
— Я пас, — кинув він із перекошеною посмішкою. — Думаю, тоді скину їх. — Він глянув на свої труси-боксери з кумедним зніяковінням. Запала дзвінка тиша.
— Ну до-о-обре. — Емілі підвелась, трохи розвіявши напругу в кімнаті. — Мені й цього досить. Не горю бажанням розглядати чиюсь сосиску з двома горіхами.
Вона підвелась і невимушено потягнулася, від чого її футболка задерлась, а з-під неї блиснули трусики з Бартом Сімп-соном. Потім взяла свою шкіряну мініспідницю.
— Як?! — невдоволено випалила Ейпріл. — Це якийсь прикол? Ще ж навіть не північ.
— Уже друга, — кинула Емілі, помахавши телефоном. — А я хочу бути завтра при тямі, ну під час вступної промови голови коледжу.
— Ага, вона має рацію, — озвався Раян, а потім теж підвівся й одягнув футболку. — Пройдешся зі мною до клавду? — запитав він в Емілі. Та знизала плечима, однак пішла за ним до дверей.
— Які ж ви зануди, — буркнула Ейпріл. Та вона, схоже, все ж змирилася з поразкою і взялася збирати карти, а Г’ю почав шукати свої шкарпетки й телефон.
— Ну тоді я теж закінчу на цьому, — несміливо сказала Ганна. Вона підвелася, взяла кофтинку й притиснула її до себе, як захисний щит. — Добраніч усім.
Ейпріл не відповіла, лише невдоволено знизала плечима.
Проте Вілл озвався:
— Добраніч, Ганно.
— Так-так, гарних снів, Ганно, — зніяковіло додав Г’ю. — І тобі дякую, Ейпріл. Гарний був вечір.
Ейпріл обурено пирхнула.
— Де там, чорта пухлого. Ти поводився так, ніби я висмикувала волосинки з твоїх пипок, одну за одною.
Г’ю розчервонівся і не знав, що відповісти.
— То ти йдеш, Вілле? — за мить запитав він, порушивши тишу.
— Секунда, — відповів Вілл, застібаючи пасок на джинсах. — Ти йди. Я швиденько.
— Добраніч, Ейпріл, — сказала Ганна. У її голосі прозвучали ледь чутні благальні нотки, які вона миттєво зненавиділа, але не могла позбутися. Тож просто підійняла найближчі до себе карти й подала їх Ейпріл.
Та взяла їх і різко засунула до колоди, кинувши роздратоване «добраніч», а Ганна розвернулась і пішла до своєї кімнати.