Тієї миті тільки така відповідь з її вуст могла прозвучати більш-менш правдиво. Та промовивши ці слова, Ганна одразу пошкодувала, що не придумала нічого кращого. Джон Невілл не її родич. Вона не хотіла, щоб він і пам’ять про нього хоч якось стосувалися її родини.
— Тобі треба йти? — запитала Робін. Вона глянула на годинник, а тоді обвела поглядом порожню крамницю. — Уже майже п’ята. Не думаю, що сьогодні буде наплив. Я сама впораюсь.
— Hi, — машинально відповіла Ганна.
Їй не треба йти. Зрештою, що змінилося? Нічого. Водночас вона подумала, що треба стояти тут і усміхатися до клієнтів так, ніби нічого не сталося, коли спогади аж киплять і вирують у голові...
— Іди, — рішуче сказала Робін. — Серйозно. Іди й не хвилюйся. Якщо Кеті раптом загляне, я їй усе поясню. Не думаю, що вона буде проти.
— Справді? — перепитала Ганна, і Робін ствердно кивнула.
Ганну сповнило відчуття провини та вдячності водночас. Вона підвелась і взяла телефон. Іноді Робін дратує її, особливо її невпинна життєрадісність, як у дівчат-гідів, звичка раз у раз повторювати клієнтам: «Ні, це вам гарного дня!» Та тепер її тверда й непохитна доброта безмірно заспокоювала.
— Я щиро вдячна тобі, Робін. І подяка не забариться, обіцяю.
— Та що ти, не треба ніяких подяк. — Робін дружньо усміхнулася і поплескала її по плечі. Проте Ганна все одно помітила занепокоєння в її очах.
Повільно ідучи до кімнати для персоналу, щоб зібрати свої речі, Ганна відчувала на собі уважний погляд Робін.
КОЛИ ГАННА ВИЙШЛА З КРАМНИЦІ, дощ уже припинився. Цей осінній, ясний і вологий день нагадав їй час, коли вона вперше з’явилася в Пеламі, а тому на якусь мить зв’язок з минулим став нестерпно реальним. Чекаючи, поки світлофор спалахне зеленим, Ганна з подивом відчула, ніби будь-якої миті може побачити Ейпріл: та неквапливо йтиме крізь натовп, на її вустах виграватиме лінива глузлива посмішка, а глибокі ямочки то з’являтимуться, то зникатимуть з її щік. Ганні довелося спертися на ліхтарний стовп — минуле таке реальне, таке близьке. Її охопило невгамовне бажання, щоб усе це відбулося насправді: щоб ота висока білявка, яка поспішає крізь натовп і наче світиться зсередини, була Ейпріл — осяйна, вродлива, жива. Як вона привіталася б з нею? Обняла б? Дала б їй ляпаса? Чи розплакалася б?
Ганна не знала. Мабуть, усе разом.
Вона прямувала крізь натовп туристів до автобусної зупинки, щоб сісти на свій звичний 24-й автобус до Стокбриджа: хотіла швидше дістатися додому, повечеряти, розпростерти втомлені ноги, ввімкнути телевізор і відпочити за переглядом якоїсь несерйозної передачі.
Та наближаючись до зупинки, Ганна не сповільнила ходи: вирішила піти пішки. Її жахала думка, що доведеться провести двадцять хвилин у задушливому автобусі, який застрягне в міських заторах. Треба пройтися. Лише відчуття бруківки під ногами допоможе їй погамувати цю тривогу, впорядкувати думки перед зустріччю з Віллом. Ба більше, що чекає на неї вдома? Порожня квартира, лептоп і той хворобливий оманливий потяг до пошукової стрічки в інтернеті, що миттєво захопить її?
Наразі вона дозволила собі один запит — просто, щоби підтвердити правдивість останніх подій. Вона так само не вірила, що дитя в її животі реальне, аж поки побачила зображення на екрані й почула дивний глибинний шум і відлуння його серця.
Ганна заховалася в затінку замкових воріт і витягнула телефон. Відкрила анонімну вкладку й ввела в пошуковій стрічці запит: «Джон Невілл ВВС». Можна було б обійтись і без останнього слова, але вона навчилася не обмежувати пошукового запиту лише його ім’ям — інакше з’являються сайти із жорстокими світлинами, дикими спекуляціями й наклепами на неї з Віллом. Боротися із цим вона не мала ані часу, ані сил.
BBC можна довіряти хоча б тому, що їхні журналісти переважно спираються на факти. І ось він — перший результат у стрічці:
Шок, як крижана вода, пройняв її до кісток, але вона набралася відваги й відкрила той сайт.
Джон Невілл, знаний як Пеламський Душій, помер у в’язниці у віці 63 років. Про це повідомила адміністрація в’язниці.
Невілл, який був засуджений 2012 року за вбивство студентки Ейпріл Кларк-Клівден, помер сьогодні зранку. Представник в’язниці повідомляє, що в Невілла стався тяжкий серцевий напад; смерть констатували після прибуття в’язня до Мерсейської лікарні.