Якщо про «червоних латиських стрільців» чули багато і з них навіть пропаганда героїв зробила, то про китайців на службі у Леніна-Троцького відомо набагато менше. Проте їх восени 1917 року лише у Петрограді нараховувалося до 8 тисяч, переважно – колишні заробітчани. З них і сформували перші частини особливого призначення (рос. ЧОН), завданням яких було убивати усіх, на кого покажуть більшовицькі вожді.
Більшовики особливо цінували лютість китайців, яких можна було найняти дуже дешево, навіть лише за їжу.
Стара китайська цивілізація винайшла багато тортур, і найманці їх широко застосовували для залякування противників
Леніна, Троцького, Свердлова…
«Одразу після Жовтневого перевороту, наприкінці 1917-го й у 1918-му році, починається активний набір китайських робітників-мігрантів в особливі загони з підтримки революції. Спочатку їхня діяльність обмежувалася безпосередньо Петроградом і Москвою. Від цих часів залишилося чимало свідчень про звірства китайських каральних загонів. Так, Зінаїда Гіппіус у своїх знаменитих щоденниках пише і про масові розстріли руками безжальних китайських солдат, і про «китайське м’ясо!» – людське м’ясо, яке продавалося на ринках під виглядом яловичини…» [3]. Ба більше – саме цих канібалів використовували для охорони більшовицьких вождів, передусім Леніна, ще з квітня 1917 року.
Інший ресурс – солдати і матроси. Під час Першої світової війни майже вся акваторія Фінської затоки була вкрита мінними полями. Балтійський флот нудився від бездіяльності. І біля матросів-нероб постійно крутилися агітатори. Не лише більшовики, але й есери, і анархісти. Частину кораблів, а також гарнізон Петропавлівської фортеці загітували на користь компанії Леніна. Плюс солдати. Солдатів у Петрограді було з надлишком. І що важливо – це усе були тилові частини запасу. І солдатикам дуже не хотілося на фронт. Тому вони теж з радістю підтримали більшовиків, які одразу після перевороту видали два красивих закони (декрети) «Про мир» і «Про землю».
Декрети абсолютно популістські, але такі милі солдатському серцю: треба просто припинити стріляти, кинути окопи, повернутися до села й почати забирати та ділити не лише землю, а й інше майно «експлуататорів». До речі, декрет «Про землю» більшовики банально вкрали у есерів і ніскільки цього не соромилися.
На відміну від інших партій, ВКП(б) була максимально централізована, тобто побудована на авторитарних принципах. Ленін і його найближчі поплічники не терпіли «гнилої демократії». Ще до 1917 року вони сформували спеціальну таємну службу на чолі з Феліксом Дзержинським, яка фізично винищувала тих, хто мав сміливість іти проти диктату партійної верхівки. В партії усі стежили за усіма, ще й провокації широко застосовували.
Дискусії дозволялися, але кінцеве рішення ухвалювало вузьке коло осіб, а найвідповідальніші – особисто Ленін або Троцький, ці два рівноцінних вожді.Спаяна залізною дисципліною, просякнута страхом і зцементована безграмотною, але фанатичною молоддю, яка не знала жалю й не цінувала ні власного, ні чужого життя, ВКП(б) не мала конкурентів. Тим паче, що будь-які моральні принципи більшовикам не були відомі. Навіть тимчасові попутники й однодумці ліві есери були вражені їхньою безпринципністю, цинізмом та брехливістю: «Цека замінює партійну організацію, і, нарешті, диктатор замінює собою Цека», – відверто писав той таки Троцький» [4].
Соціал-демократи, есери, конституційні демократи та інші не встигли оговтатися, як Троцький, Свердлов і Ленін зосередили владу у своїх руках.
Ліві есери, що спочатку увійшли до більшовицького уряду, якийсь час намагалися чинити спротив свавіллю й диктатурі, однак поступово були відсунуті на другий план. «Кому ж незрозуміло, що немає жодної «радянської влади», а є диктатура шанованих громадян Леніна і Троцького, і що диктатура ця спирається на багнети солдатів, ними обманутих, та озброєних робітників, яким видано неоплатні векселі на казкові, але такі, що у природі не існують, багатства» (там само). Це писав видатний діяч російського революційного руху Микола Суханов. Ніколи про нього не чули? А даремно: саме в його квартирі відбулося історичне засідання ЦК РСДРП(б), на якому ухвалено рішення про переворот. Пізніше Суханов вже пішов не по царських, а по більшовицьких в’язницях, поки його у 1937 році не розстріляли і наказали з усіх анналів викреслити.
«Повсталий пролетаріат» одразу ж кинувся грабувати… Ні, не награбоване. На заводи, фабрики, банки, сховища коштовностей більшовики одразу ж наклали лапу, а ті, хто наважився би штурмувати підвали із золотим запасом імперії, ризикували натрапити на безжальних китайців і поїхати у м’ясні ряди найближчого базару. Натомість «повсталому пролетаріату» було відкрито для розграбування винні склади. Так називалися гігантські вмістилища вина, горілки, коньяків, спирту тощо. Революційні матроси та солдати розікрали навіть колекційні вина у Зимовому палаці. Як же це сталося? Дуже просто: для охорони цих складів не вистачало червоногвардійців. Для охорони Леніна, Троцького, Антонова-Овсієнка, Свердлова, Дзержинського і десятків інших товаришів; для охорони захопленого золота вистачало, а для охорони горілки забракло. Чому? О, тут був тонкий розрахунок. У цих погромах Ленін та його поплічники негайно звинуватили «контрреволюцію». Дивні справи твої, Господи – до свинячого вереску упивалися «червоні матроси», «червоні солдати» та інші «революціонери», а винні в цьому були різноманітні «контр революціонери». А хто ж конкретно входив до тієї «контри»? «У результаті підривної діяльності кадетів за підтримки анархістів і кримінальників Петроградом наприкінці листопада – на початку грудня 1917 року прокотилася хвиля п’яних погромів» [5].