Річарде старий
а шо як нам піти пообідать у Субботу, десь біля 1-ї? Я знаю одне кльове містечко. Коктейлі там, ділові зустрічі. Я пригощаю. Приходь будь-ласка.
твій Бан
р. s. візьми краватку. Знаю, ти б і так її взяв, але бідахам без неї (s. р.) начеплять свою, кошмарну, яку офіціянти мають про запас.
Я ретельно вивчив записку, поклав до кишені й на порозі мало не збив із ніг доктора Роланда. Спершу він мене начебто не впізнав. Та коли я вже розмріявся, що він просто візьме й піде, рипуча машинерія, що рухала мімікою його обличчя, начебто запрацювала й зі скреготінням картонна парсуна явилась із сутіні курного проскеніуму.
— Добридень, докторе Роланд, — привітався я, майже збавившись усілякої надії[31].
— Ну і як вона бігає, хлопче?
Він говорив про мою уявну машину. Крістіну. Чудо-перегонову автівку «Читті-дрітті-бах-бах»[32].
— Чудово.
— Їздив у «Рятівний ремонт»?
— Так.
— Ох уже ці колектори.
— Еге ж, — погодився я і раптом згадав, що минулого разу скаржився на трансмісію. Але доктор Роланд уже почав читати інформативну лекцію про догляд і функції прокладок колектора.
— Саме це, — завершив він, — і є однією з основних проблем, коли водиш іномарку. Великі розтрати оливи. Знову і знову купуєш моторну оливу Pennstate, а каністри ж із нею на деревах не ростуть.
І він значуще на мене подивився.
— Хто тобі продав прокладку? — спитав доктор Роланд.
— Підзабув, — промовив я, впадаючи в транс і непомітно просуваючись до дверей.
— Бад?
— Здається.
— Чи Білл. Білл Ганді молодець.
— По-моєму, таки Білл, — збрехав я.
— Ну і як там стара сойка?
Я не міг зорієнтуватися, про що він: про Бада чи реального птаха? Чи, може, ми вже стрімголов мчали в нетрі старечого слабоумства? Інколи мені геть не вірилося, що доктор Роланд спромігся укласти безстроковий контракт на кафедрі соціальних наук цього престижного закладу. Адже він більше скидався на балакучого дідугана-причепу, що, бува, сяде поруч із вами в автобусі й почне демонструвати всі папірці зі свого гаманця.
Доктор Роланд підсумовував уже видану мені інформацію про прокладки колектора, а я все ще чекав зручної нагоди повідомити йому, що «раптово» згадав про своє спізнення на зустріч, аж тут до поштового відділення із труднощами, спираючись на ходунки та всміхаючись на всі тридцять два, зайшов товариш Роланда — доктор Бленд. Блендові (прізвище вимовлялося по-французьки гугняво) було під дев’яносто років, останні п’ятдесят із яких він викладав курс під назвою «Інваріантні підпростори»[33], що славився не тільки своєю монотонністю й незбагненністю в її буквальному розумінні, а й підсумковим випробуванням, яке, скільки всі навколо пам’ятали, складалося з одного й того самого загального питання обсягом у три сторінки. І відповідь на нього завжди була «так». Цього цілком вистачало для того, щоб скласти екзамен з інваріантних підпросторів.
Складно уявити, але доктор Бленд мав славу ще більшого патякала, ніж доктор Роланд. Разом вони справляли враження супергеройської пари родом із коміксів, непереможного та нездоланного альянсу занудства й дурноляпства. Я пробурмотів якесь вибачення й утік, залишивши їх на самоті з власною проникливою риторикою.
Розділ 2
Я сподівався, що в день нашого з Банні обіду погода стоятиме прохолодна, адже мій найкращий піджак був із темного кусючого твіду, та коли я прокинувся недільного ранку, то побачив, що надворі пече й ставатиме тільки жаркіше.
— Смалитиме немилосердно, — проказав мені прибиральник услід. — Усе ж таки бабине літо.
Піджак був дуже красивий, з ірландської вовни, сірий, із цятками кольору зеленого моху; я придбав його в Сан-Франциско, витративши все до цента, що заробив на літніх підробітках. Ось тільки для теплого літнього дня він здавався заважким. Я натягнув піджак і рушив у ванну поправити краватку.
Мене геть не тягло на розмови, тому Джуді Пуві, котра чистила зуби над раковиною, стала неприємним сюрпризом. Джуді Пуві мешкала за кілька кімнат від мене і, здається, вважала, що коли вона родом з Лос-Анджелеса, то ми повинні мати чимало спільного. Вона часто переслідувала мене в коридорах; постійно виманювала танцювати на вечірках; кільком дівчатам заявила, що затягне мене в ліжко, щоправда, не в таких витончених словах. Джуді носила дикий одяг, фарбувала волосся в сивуватий колір і водила червоний «корвет» із каліфорнійськими номерами, на яких було написано «Джуді П.» Розмовляла голосно й часто зривалася на вереск, який бринів по всьому корпусу, немовби крик моторошної тропічної пташини.
31
Пор.: «Надії збавтесь. Як сюди ступили…» (Данте. «Божественна комедія. Пекло»; пер. М. Стріхи.)
32
Ідеться про персоніфіковані автомобілі: з роману С. Кінга «Крістіна» та машину для автоперегонів із дитячої книги Я. Флемінга «Chitty-Chitty-Bang-Bang», згодом екранізованої.