— Скільки мов він знає?
— Я вже збився з ліку. Сім чи вісім. Він же навіть ієрогліфи вміє читати.
— Ух ти.
Банні захоплено похитав головою.
— Цей парубок — справжній геній. Міг би працювати перекладачем в ООН, якби схотів.
— Звідки він родом?
— Із Міссурі.
Останню репліку Банні промовив із таким кам’яним обличчям, що мені здалося, він жартує. Я розсміявся.
— А що? Ти гадав, він виходець із Букінгемського палацу чи щось таке?
Я знизав плечима, і далі сміючись. Генрі був настільки особливий, що взагалі не в’язався з жодним конкретним місцем.
— Еге ж, — правив далі Коркоран, — зі «Скептичного штату». Сент-луїський хлопчина, як і старий Том Еліот[39]. Батько — якийсь будівельний магнат, причому, якщо вірити моїм кузенам із Сент-Луїса, не без грішків за душею. Правда, від Генрі ти не дізнаєшся про рід занять його батька анічогісінько. Поводиться так, ніби й сам не знає і йому абсолютно байдуже.
— Ти бував у нього вдома?
— Жартуєш? Він такий потайний, що можна подумати, бере участь у Мангеттенському проекті абощо. Але я знайомий із його мамою. Зустрілися випадково. Вона проїжджала Гемпден по дорозі в Нью-Йорк, а я натрапив на неї, коли та гуляла першим поверхом у Монмуті й розпитувала в людей, де кімната Генрі.
— Яка вона?
— Гарненька. Чорнява, синьоока, як і Генрі, норкова шуба, надто густа помада й усе таке, якщо тобі цікава моя особиста думка. Дуже молода. Генрі — її єдина дитина, і вона його обожнює. — Він нахилився вперед і стишив голос: — Його сім’я просто неймовірно заможна. Мільйони й мільйони. Заробили вони їх недавно, але бакс — то бакс, ти ж мене розумієш? — Він мені підморгнув. — До речі. Збирався спитати. На які бариші живе твій татусь?
— Нафта, — відповів я. А що? Це майже правда.
Банні аж роззявив рота, і його губи утворили маленьку охайну букву О.
— У вас свої свердловини?
— Одна, — поскромничав я.
— Але ж хороша?
— Ну, так кажуть.
— Овва, — похитав головою Банні, — Золотий Захід.
— До нас він був добрий, — підтримав я його думку.
— Ну й ну, — мало не присвиснув він, — а мій — усього лишень президент паршивенького старого банку.
Мені раптом закортіло змінити тему розмови, хай би це й було шито білими нитками, бо ми ступили на надто непевний ґрунт.
— Якщо Генрі й справді із Сент-Луїса, де він набрався свого розуму?
Питання здавалося геть невинним, але Банні несподівано скривився.
— У дитинстві з Генрі сталась одна дуже неприємна історія. Його збила машина чи щось таке, але він мало не помер. Пару років не ходив до школи, займався з репетиторами вдома, і тривалий час він практично постійно не вставав з ліжка. Лишалося тільки читати. Схоже, він один із тих, хто читає на рівні студента ще у дворічному віці.
— Збила машина?
— Ну, по-моєму, якось так. Навіть не скажу, що то могло бути. Він не надто охоче говорить на цю тему. — Банні знову стишив голос. — Знаєш, чому він зачісується так, щоб волосся спадало на праве око? Бо лишився шрам. Він мало не втратив зір, погано бачить. А ходить, як кривенька качечка, тому що досі накульгує. Це майже не відіграє ніякої ролі, бо насправді Генрі дужий, наче віл. Навіть не скажу, чим він там займався, — може, штангу тягав, — але він тепер у нормальній формі. Типовий Тедді Рузвельт[40], що долає перешкоди. Ним по-справжньому можна пишатися. — Банні відкинув волосся назад і махнув офіціанту, щоб той освіжив йому трунок у чарці. — Ну от, скажімо, візьми для прикладу Френсіса. Як на мене, не дурніший за Генрі. Хлопчик із високих верств суспільства, грошей хоч греблю гати. Але йому все дісталося надто легко. Ледачий. Полюбляє грати. Після занять напивається й гуляє. І от візьми Генрі, — повів бровою Банні. — Та його ж від грецьких книжок палицею не відженеш… Е-е, дякую, сер. — Офіціант прийшов зі ще одним коралового кольору напоєм і стояв перед нами, тримаючи його у випростаній руці. — Ще по одній?
39
Скептичний штат (The Show-Me State) — офіційне прізвисько штату Міссурі, найбільшим містом якого є Сент-Луїс, що його уродженцем є Т. С. Еліот.
40
Теодор Рузвельт-молодший (1858–1919) — 26-й президент США (1901–1909), що вважається одним із видатних лідерів нації.