Выбрать главу

Минали роки, і юний король переступив поріг між дитинством та отроцтвом, а далі між отроцтвом та дорослим віком, і замість цікавости до всього на світі став перейматись дивними витонченими думами, що приходили до нього у снах, про відмінності між явищами, які довго вважались тотожними, і про тотожність явищ, які довго вважались відмінними. Юрби народу прибували з інших країн, аби побачити його і спитати його поради, але на кордонах були виставлені вартові, які примушували всіх новоприбулих носити у волоссі сіре соколине пір’я. Поки відвідувачі слухали короля, їм здавалося, що його слова розсіюють темряву, ніби світоч, і сповнюють їхні серця, ніби музика, але, на лихо, коли вони повертались у рідні краї, слова його ніби даленіли, а те, що згадувалось, було надто дивним і витонченим, аби допомогти цим людям жити в суєті їхніх днів. Багато хто з них і справді жив опісля інакше, але нове життя ставало гіршим, ніж старе: дехто довго боровся зі зброєю в руках за праве діло, але коли чув, як король хвалить це діло та його ратні труди, то, повернувшись у рідні краї, бачив те, що любив, не таким уже й принадним, і відчував, що його рука — вже не така тверда у бою, бо король учив його, яка тонка грань розділяє олжу і правду; інші ж, які не боролися за жодне праве діло, а розбудовували добробут у своїх власних господарствах, почувши, як король роз’яснює сенс їхнього призначення, відчували, що їхні кістки — вже не такі міцні, а їхня воля — вже не так настроєна на важку працю, бо король відкрив їм величніші цілі; і багато які молоді люди, коли чули його поради, пригадували певні слова, які спалахували в їхніх серцях, наче полум’я, і зводили нанівець усі мирні радощі та людське спілкування, і йшла та молодь різними шляхами, але завжди — до неясної скрухи.

Коли хтось запитував короля про звичайні життєві речі — аби він розсудив суперечки про межі, чи заблукалу худобу, чи кровну помсту, — він звертався за порадою до того, хто стояв до нього найближче, але дотримувано цієї церемонії лише з огляду на двірський етикет — ніхто-бо не знав, що всі ці матерії королю заступала пелена дум і мрій, які заполонили його душу, наче воїнство, що стинається в битві. Ще менше хто знав, що його серце заблукало між полчищами невідступних дум і мрій, здригаючись від власної всепоглинущої самотности.

Серед тих, хто приходив, аби на нього подивитись і послухати його, була й донька короля одного далекого маленького королівства, а коли наш король її побачив, то полюбив, бо ж була вона прекрасна тією дивною блідою красою, яка не властива жінкам його країни, — але Дана, велика мати, вклала їй у груди таке саме серце, як і в інших, і коли принцеса довідалася про таємницю соколиного пір’я, то охопив її великий жах. Коли зібрання закінчилось, король покликав її до себе і заговорив про її красу, і зложив їй хвалу так просто і щиро, ніби вона була героїнею сказання, складеного бардами, і знічено попросив її відповісти на його любов, бо ж був він вправний лише у мрійництві. Приголомшена його величчю, принцеса не то дала йому згоду, не то відмовила, бо прагнула одружитися з воїном, який подужав би перенести її на руках через гори. День по дню король підносив їй дарунки — пугарі з вушками із золота та фіндрінні[32], виготовлені чужоземними майстрами, заморські тканини, які, хоч і були виткані вмілими руками, здавались їй не такими прекрасними, як яскраві тканини її батьківщини, — і все ж завжди вона не то усміхалась, не то хмурилась, не то поступалась, не то обдавала холодом. Король склав їй до ніг свою мудрість і розповідав, що герої після смерти повертаються у світ і заново починають вершити подвиги, що добрі й веселі люди Богині[33] прогнали похмурих і потворних велетнів, і підводний народ[34], і ще силу-силенну всього, про що навіть сúди забули — чи тому, що сталося це дуже давно, чи тому, що не мали часу про це думати, — і все ж принцеса майже відмовляла королю, а він, однак, сподівався, бо не вірив, що за красою, так подібною до мудрости, може ховатись пересічне серце.

Жив у дуні високий золотоволосий юнак, вправний у боротьбі та об’їжджуванні коней, і одного дня король, гуляючи в саду, що ріс між захисним ровом та лісом, почув його голос із верболозів, серед яких ховалися води того рову.

вернуться

32

Фіндрінні (д.-ірл. findruine) — біла бронза.

вернуться

33

Люди Богині — у Єйтса Men of Dea (родовий відмінок від д.-ірл. Día — бог, богиня).

вернуться

34

Підводний народ — фомори (д.-ірл. Fomoire, або Fomoiri, від fo — під і muir — море), демонічна раса в ірландській міфології.