Я вже хотів пояснити їй, хто такі синьоморди, як я з ними познайомився, вступив у телепатичний контакт та почав розмовляти їхньою мовою. А ще я мав розповісти про наш козацький рід Джур, в якому з покоління в покоління народжувалися характерники – люди з надприродними здібностями. Та в цей час нас покликав рудоголовий Гунька:
– Ну от – все готово! Тепер можете затягати наш перший воєнний трофей до майбутнього штабу, – цього разу голос у нього був набагато впевненіший.
І справді, за лічені хвилини він за допомогою уламка дерева розширив прохід у підземну криївку настільки, що ми разом з кількома найміцнішими хлопцями, ухопившись за краї чорного полотнища, затягли синьомордого Тютю всередину. Невдовзі весь наш невеличкий загін, що складався з п’ятьох хлопців і трьох дівчат, включно зі мною, Ромчиком та Лі, зібрався в печері. Лі останньою прослизнула до нашої криївки, перед тим акуратно замаскувавши вхід до неї сухими гілками.
Я розумів, що тепер усі чекають від мене пояснень – навіщо я їх сюди привів? Навпомацки, торкаючись до вологих стін, я пробрався до того закапелка, де завбачливо сховав екстрим-набір і скрипочку. Потім увімкнув ліхтарика, що освітив моїх нових товаришів, які понуро мовчали, позираючи то на мене, то на Ромчика Гуньку, то на біляву дівчинку Лі. Тоді зосередився, набрав повні груди повітря і, чітко вимовляючи кожне слово, запитав:
– Хто з вас хоче вступити до Таємного Товариства Ботанів?
* * *
Розділ 11. Що таке дримба, і як вона може стати у пригоді
– Ти що, знущаєшся?! – визвірився на мене Ромчик. – Тобі не досить того, що це синьоморде одоробло, яке прикидалося крутим начальником суперкрутого табору, обзивало нас лузерами й ботанами?
Решта дівчат і хлопців також обурено загомоніли. Адже кожен із них був добре знайомий із цим зневажливим прізвиськом. Навіть Лі скривилася і покрутила пальцем біля скроні. Лише її чорнокоса помічниця зберігала цілковитий спокій і пильно стежила за тим, що відбувається.
– Заждіть, зараз я все поясню! Розумієте, те, що в цій печері опинилися саме ви, зовсім не випадковий збіг обставин. Ми – неправильні! І врятувалися лише через те, що поводились не так, як це запрограмував Тютя і ті, хто підготував хитромудру операцію, щоб заманити сюди нас – недосконалих людських істот - на переробку. Ми не вписуємося в їхню програму.
– А я сюди потрапила якраз тому, що хотіла стати, як усі, –озвалася дівчинка в червоних окулярах. – Ледве здерлася на цю височезну круту гору. Думала, що справді стану екстремалкою спритною, сміливою і... стрункою, – ледь чутно додала вона. – Знаєш, як мене в школі називають?
Я заперечливо похитав головою.
– Свинка Пеппа!
– Самі вони свині, твої однокласники, – обурилась Лі. – І ти це терпиш? Даремно! Хочеш покажу тобі кілька прийомів?
– Хочу, але ж у мене окуляри...
– Ну то й що? До речі, давно хотіла спитати – а чому вони з червоними скельцями?
– Це секрет. Може, я потім тобі скажу, – прошепотіла Булочка (так я її подумки називав) і почервоніла.
Тут почулися голоси:
– І мене дражнять, називають Мікробом, бо я найменший у класі, – сказав низенький худий хлопець, підстрижений «під нуль». Це підкреслювало його й без того відстовбурчені вуха.
– Я – Голум, бо проковтнув перстень нашої вчительки, – пробурмотів похмурий ботан з ямочкою на підборідді та довгим чубом, що спадав йому мало не до очей.
- А я – Спінер, бо весь час кручусь. Просто не можу цілий урок всидіти за партою. – І ніби на підтвердження своїх слів, довготелесий хлопець із зеленими, як у кота, очима почав крутитися на всі боки, розглядаючи печеру і всіх, хто в ній опинився.
– Ну то й що? Мене, наприклад, мій сусід Сашко Смик дражнив поганським Паганіні, бо я вчусь грати на скрипці. І я від нього тікав, як останній боягуз. А потім, коли на Землю прибув перший десант синьомордів, щоб заразити все людство вірусом страху, я вступив у ТТБ – Таємне Товариство Боягузів. Виявилось, що боротися з цими потворами можуть тільки ті люди, які здатні подолати свій страх, – колишні боягузи. І ми їх перемогли!
Раптом з темного кутка почувся в’їдливий голос Ромчика Гуньки:
– Перемогли? То що ж тоді ці блакитні монстри з синіми мордяками роблять тут? Між іншим, наш колишній шеф заворушився. Ти як знавець прибульців не скажеш, що з ним робити?
– Звідки на Підставі взялися синьоморди, поки що не знаю. А от що робити з синьомордом зараз покажу. – І додав таким самим уїдливим тоном: – Це ж елементарно, Гунька!
Я нахилився, відкрив футляр, де лежала моя вірна скрипочка-четвертинка і почав обмацувати оксамитну підкладку, шукаючи зовсім маленьку річ, від якої, можливо, залежав не лише наш порятунок, а й майбутнє Землі. Врешті мої пальці намацали невеличкий металевий предмет, схожий на підківку з тонкою пластинкою посередині. Це був старовинний музичний інструмент – дримба, що передавалася в родині Джур із покоління в покоління. Потім вона зникла на кілька століть, аж поки мій тато несподівано знайшов її під час нашої першої зустрічі з синьомордами в єгипетській піраміді. Як виявилось, один з наших далеких пращурів-характерників побував і там. Саме в піщаній пустелі Таємне Товариство Боягузів провело успішну операцію зі знешкодження хижих прибульців «Антижаб-1».