Підійшовши до Луни й Саламандри, я обережно взяв з рук чорнокосої смаглявки парасолю і знайшов на пульті значок із зображенням контейнера з гігантськими ікринами. Потім спрямував штир парасолі на те місце, де в кам’яній підлозі ховався вхід до таємної лабораторії синьомордів, і рішуче натиснув на кнопку.
* * *
Розділ 17. Чи можна знайти вихід з безвихідної ситуації?
Найскладніше було вчасно зупинити дію механізму, що піднімав кам’яні плити підлоги, відкриваючи вхід до нижнього рівня печери, де дозрівала ікра синьомордів. Я не збирався витягати на поверхню прозорий контейнер з ікринами. Треба було знайти спосіб, як, не залишаючи слідів, проникнути до ворожої лабораторії, а потім спробувати обміняти майбутніх, ще не вилуплених синьомордів на хлопців і дівчат, яких захопили хижі прибульці.
На щастя, мені вдалося розтулити плити саме настільки, щоб крізь отвір могли пройти члени новоутвореного Таємного Товариства Ботанів. Синьомордого Тютю ми, звісно, теж взяли з собою. Адже диво-парасоля трансформувала його свідомість, перетворивши колишнього начальника табору «Екстремал» на слухняного біоробота.
– А можна я піду першим? – раптом запитав Фродо і завмер, чекаючи на мою відповідь.
Щиро кажучи, я розгубився – цей дивний хлопець аж ніяк не скидався на героя. Досі він нічого героїчного не зробив, якщо не вважати подвигом те, що проковтнув перстень своєї вчительки. За що й отримав у школі прізвисько Голум. Адже саме так звали огидне створіння з книжки «Володар перснів», яке стало рабом персня Влади і перетворилося на потвору.
– Не треба! – стривожено скрикнула Принцеса Лея і зашарілася так, що навіть у сутінках печери було видно, як палають її й без того рум’яні щоки.
– Справді, першим має спускатися Тютя, – підтримав я Лею. – Гадаю, він там бував не раз, і навіть, якщо в лабораторії є хтось з його синьомордих родичів, він їм однаково нічого про нас не скаже – його пам’ять заблокована.
На жаль, після того, як я знешкодив Тютю за допомогою його диво-парасолі, усі мої спроби налагодити з хижим прибульцем телепатичний зв’язок були марними. Тому, перейшовши на мову синьомордів, я наказав Тюті спускатися донизу. Понурий блакитний монстр, покірно нахиливши голову, наблизився до отвору й почав повільно переставляти перетинчасті лапи по щаблях вузької металевої драбини, поступово зникаючи з наших очей.
Озирнувшись на своїх товаришів, я зрозумів, що синьомордівська мова справила на них жахливе враження. Лише двоє людей з усієї команди ботанів зберігали спокій. Ромчик-Мамай навіть кривив губи в посмішці, бо вже чув, як минулої ночі з мого горла виривалися ці огидні звуки: скрегіт, металеве ляскання, дзижчання і пронизливий свист. Саме тоді, коли мені снився моторошний сон про синьомордів. Саламандра також цілком володіла собою, лише її примружені очі ніби хотіли просвердлити в моїй голові дірку, щоб зрозуміти – як цей дивний покруч опинився в одній компанії з цілком нормальними людьми і яких сюрпризів можна від нього чекати.
Найприкрішою була реакція Луни-Лі – дівчина дивилася на мене з відразою і водночас зі співчуттям. Як на безнадійно хвору потвору, яку вже ніщо не зможе врятувати. А от принцеса Лі завмерла з роззявленим ротом і не могла вимовити ані слова. Фродо-Голум і Бетмен-Мікроб намагалися не дивитися в мій бік і явно думали про те, чи варто мені довіряти. У цей час Котигорошко-Спінер за звичкою намотував безкінечні кола по печері й потроху наближався до вузького лазу, що вів назовні.
Певно, вирішив тікати.
Мене взяло таке зло, що я стріпнув головою, вишкірив зуби в нахабній посмішці й гаркнув:
– Ви що, ботани, ніколи іноземної мови не чули?!
Лея-Пеппа, яка нарешті вийшла зі ступору, пробелькотала:
– Іноз-з-земної?
– Ну, не іноземної, а інопланетної, яка різниця?
– І що ти йому сказав? – відводячи погляд убік, спитала Луна-Лі.
– Наказав подивитись, чи є там хтось, крім твоїх улюблених сяючих ікрин, і повернутися нагору з донесенням.
Щойно я це сказав, як з отвору в підлозі вигулькнула синя бородавчаста головешка Тюті.
Він заскреготав-засвистів-задзижчав з такою силою, що в мене вуха позакладало. А що вже казати про решту товариства, не звиклого до таких нелюдських звуків. Але новини, які приніс «перероблений» синьоморд, мене потішили – крім прозорого контейнера-інкубатора внизу нікого не було. Отже, можна було спускатись у лабораторію й розпочинати операцію «Антижаб-3». Я вирішив нікого не умовляти й не переконувати. Дав розпорядження синьоморду, і той слухняно знову
поліз донизу. І я сам, відкинувши вагання, ступив на сходинку вузенької драбини, не чекаючи, чи хтось піде зі мною. Ясна річ, що з собою я захопив екстрим-набір та парасолю-тростину – це диво ворожої техніки, за допомогою якого можна було впливати не лише на свідомість живих істот, а й на природні явища.