– Ну що ж, здається, ми прибули вчасно, – спокійно промовила бабуся і подала ледь помітний знак Жуку й Зайцю.
Ніби виконуючи черговий цирковий номер, хлопці одночасно скинули руки догори, і з їхніх долонь вилетіли тонкі, майже невидимі нитки. Вони були схожі на павутину, що плавно піднімалася вгору, спліталася в усе густіше й густіше мереживо, яке зрештою перетворилося на суцільну невагому матерію й, застигнувши, огорнуло внутрішній простір лабораторії.
Пані Соломія, котра керувала цією блискавичною операцією, використала свій останній винахід захисне поле, що складалося з безлічі тонких, як павутинка, ниток. Вони набували будь-якої наперед запрограмованої форми, миттєво застигаючи й перетворюючись у надміцну речовину.
Владна, модно вбрана жінка, що стояла перед командою ботанів, зараз зовсім не нагадувала мою лагідну бабусю, котра пекла найсмачніші в світі пиріжки з м’ясом, вирощувала у вазонах свої улюблені калачики і вишивала хрестиком рушники.
– А тепер можна й познайомитись, – промовила вона. – Я – Соломія Джура, бабуся ось цього юнака, котрий зник із дому в невідомому напрямку, залишивши записку дивного змісту. Підозрюю, тут не обійшлося без якоїсь синьомордівської провокації. Але спершу треба розібратися, як ці космічні хижаки змогли знову проникнути на Землю...
У цей момент я перехопив на собі вражений і навіть винуватий погляд Ромчика-Мамая. Певно, він пригадав, як хотів посміятися з мене за те, що я покликав нам на допомогу свою бабусю.
– А мене звуть принцеса Лея, – промовила дівчинка в червоних окулярах, ніяково поглядаючи на пані Соломію. – У мене до вас кілька запитань. Дуже коротких. По-перше, у вас є з собою харчові таблетки? По-друге, як нам звідси втекти? По-третє, це не сон? Адже цього просто не може бути! Звідки з’явилася тут іржава стара машинка і ви з хлопцями? І ця павутина, що розповзлася по кімнаті й застигла, як каменюка? Може, синьоморди пустили в лабораторію якийсь отруйний газ і тепер у нас галюцинації...
Бабуся пильно глянула на Лею й усміхнулася:
– Гаразд, я відповім на твої запитання, але чи не могла б ти спершу зняти свої окуляри?
Принцеса Лея заперечливо похитала головою, показуючи, що знімати окуляри не збирається.
– Ну що ж, хай буде по-твоєму. Відповім так само лаконічно. По-перше, харчових таблеток у мене нема. По-друге, шанси на порятунок у нас є. По-третє, це не сон і не галюцинація. А про павутинку, що сама росте і стає твердою, як камінь, я розповім згодом. Зараз на це немає часу.
І моя чудова бабуся по-змовницьки підморгнула Леї, яка зашарілася і знову почала страшенно нагадувати симпатичну анімаційну героїню на ім’я Пеппа.
* * *
Розділ 21. Вершечок Підстави - місце сили?
Я чекав, що решта команди ботанів одразу ж почне розпитувати про ті неймовірні речі, свідками яких вони щойно стали. Але всі мовчали. Певно, через те, що лише для мене ця жінка була улюбленою бабусею Солею. Зараз перед нами стояла Соломія Джура, президент Таємного Товариства Боягузів, яка щойно розпочала операцію «Антижаб-3».
Судячи з цього мовчання ви, мабуть, чекаєте пояснень від мене, – озвалася врешті пані Соломія. – Так от, ця жовта машинка марки «Запорожець» насправді – часоліт, який я створила вже досить давно. А замаскувала його так навмисне, щоб нікому й на думку не спало, що це апарат, на якому можна переміщуватися у часі й просторі. Ці двоє хлопців – мої помічники. Псевдо чорнявого – Жук, а русявого називають Зайцем.
Жук і Заєць поважно вклонилися і зробили такі кумедні міни, що всі розсміялися. Напруга, що досі панувала в лабораторії, вмить зникла.
– Не дивуйтеся, вони працюють у цирку, тому не можуть вийти з ролі, навіть коли беруть участь у небезпечній операції. За браком часу, цієї інформації поки що достатньо. А тепер я хочу знати, як ви тут опинилися?
На пояснення знадобилося хвилин десять. Як виявилось, кожен з колишніх учасників табору «Екстремал» потрапив сюди через те, що хотів відчути смак справжніх пригод і довести собі й іншим, що він не лузер. Пані Соломія почула про «тест на виживання», який влаштував Тютя, про те, як ми опинилися в клані ботанів, як захопили в полон начальника табору, який виявився синьомордом, і створили Таємне Товариство Ботанів.
Найбільше президента ТТБ зацікавила розповідь про металеву тумбу, в яку Тютя змушував встромляти руки дівчат і хлопців, щоб надягти на них контрольні браслети. Вона похитала головою і сказала, стривожено дивлячись на мене:
– Ситуація виявилась ще небезпечнішою, ніж я передбачала. Хоча після того, як чоловік, що назвався Байбаком, передав твоє повідомлення, я вважала, що з цим можна буде досить легко впоратись.