Нарешті я зміг розповісти батькам про те, що відбувається на горі Підстава. Як синьоморди влаштували хитромудру пастку й заманили в табір «Екстремал» десятки шукачів пригод – підлітків, котрі не уявляли свого життя без драйву. Як керівник табору виявився замаскованим синьомордом. Як мені та ще сімом «екстремалам», тим, хто не витримав «тесту на виживання», вдалось утекти й сховатися в печері, захопивши в заручники синьоморда Тютю. Як решту дівчат і хлопців синьоморди забрали в Центр Переробки Недосконалих Людських Істот.
– Саме для того, щоб врятувати наших товаришів, ми об’єднались у Таємне Товариство Ботанів. А коли виявили, де зберігається ікра синьомордів, проникли в інкубатор, щоб обмінювати синьомордівські ікрини на дівчат і хлопців, яких синьоморди збирались перетворити на слухняних зомбі. Не відомо, чим би закінчився наш відчайдушний план, але, на щастя, я зміг передати бабусі повідомлення і вона разом з Жуком та Зайцем негайно прибула на часольоті, щоб провести операцію «Ан-тижаб-3».
– Ось чому ми прилетіли до вас. Адже з’ясувалося, що на вершечку Підстави також існував кромлех. Так само, як тут, на Трепі. Цілком можливо, що синьоморди використовують енергію, що акумулюється в так званих місцях сили – там, де розташовані мегаліти, – підсумувала мою розповідь Соломія Джура.
– Не хвилюйтеся, ми тут за синьомордами наглядатимемо, – запевнила мама. – На цю гору рідко хто піднімається, надто вона крута. А наші колеги ще нескоро повернуться – кожному хочеться бути причетним до сенсаційного відкриття.
– Добре, що вони не здогадуються, яка пузата синьоморда сенсація спить без задніх лап у них під ногами, – зареготав Жук.
– Уявляю обличчя ваших друзів-археологів, коли б замість вас їх тут зустріла зграя синьомордів з пінобластерами, – засміявся й собі Заєць.
Але ніхто не підтримав їхніх веселощів – треба було поспішати на Підставу. Я ще встиг обійняти маму й тата і разом з бабусею та своїми друзями-циркачами швидко рушив до тераси, де стояв наш часоліт.
Коли ми вже приготувалися до переміщення, бабуся зітхнула і сказала:
– Ну от, виходить не виконала я своєї обіцянки – за цими синьомордівськими проблемами зовсім забула дістати якихось харчів. Доведеться вашій принцесі Леї ще трохи зачекати. А нам скоріше розпочати операцію «Ан-тижаб-3».
І знову бабуся Соля, перетворившись на владну й рішучу Соломію Джуру, нахилилася над пультом управління, набрала потрібні координати, і за мить наш старенький жовтий «Запорожець» уже стояв посеред уламків муляжів гігантських комах.
Напевно, якщо я скажу, що ми здивувалися, коли вийшли з часольоту, буде неправдою. Ми просто остовпіли, не в змозі вимовити й слова. Посеред лабораторії-інкубатора метушилися члени Товариства Ботанів, вигукуючи:
– Ось іще один!
– А тут вже троє з’явилося!
– Дивіться, у них є хвостики, як у наших пуголовків!
– Нам терміново потрібна вода – вони хочуть плавати!
Ви вже, певно, здогадалися – за час, коли ми були відсутні, з яскраво-синіх ікрин, якими так любила милуватися Луна-Лі, повилуплювалися малі синьоморди.
* * *
Розділ 26. Ситуація виходить 3-під контролю, але...
З моменту, коли ми повернулися в лабораторію блакитних прибульців, минуло якихось десять хвилин. Але події розвивалися з такою шаленою швидкістю, що, здавалось, збігло вже кілька годин.
Пані Соломія, побачивши, як у прозорому контейнері ворушаться сотні синьомордівських пуголовків, а навколо них метушиться команда ботанів, дуже тихо попросила припинити гамір і зупинитися. Дивно, але її тихий голос почули всі й у лабораторії запанувала тиша.
– Найперше, що нам потрібно, – це басейн з водою. Ви ж бачите, як ця малеча хоче плавати, – бабуся показала на інкубатор, де з кожною хвилиною з’являлося все більше блакитних пуголовків. – У кого є пропозиції?
– Там нагорі, у печері, де ми ховалися, крізь дірки в стелі текла вода, коли йшов дощ. Туди спеціально підіймали контейнер, щоб ікрини приймали дощовий душ, – видно було, що Луна-Лі будь-що хоче вберегти пуголовків.