— Професоре, я, звісно, не сумніваюся у вашій глибокій обізнаності, — зауважила бабуся, — але скажіть, як же тоді давні єгиптяни могли протистояти цьому непереможному монстрові?!
— Вважалося, що, жодна жива істота в світі, окрім легендарного Сонячного Сфінкса, не могла впоратися з Квакожером. Однак це лише міф… А тепер я хочу розповісти про…
— Годі! Годі! Ми вже почули все, що треба, — врешті урвала бурхливий потік професорової красномовності бабуся Соля. — Ми занотуємо ці важливі відомості трохи згодом, коли врятуємо Землю. А зараз — до роботи!
Усі члени ТТБ по-діловому розташувалися за комп’ютерами і виявляли повну готовність розпочати електронну атаку проти непроханих космічних гостей.
Розділ 25
Ми вирушаємо у віртуальну експедицію
Усе, що відбувалося тієї шаленої ночі, я згодом згадував, як фантастичний багатосерійний сон. Мені часом сняться такі дивовижні сни. Наприклад, першої ночі я уві сні потрапляю на іншу планету, знайомлюся з місцевими мешканцями — кмітливими летючими мурашками. Ми разом мандруємо їхніми височенними будинками-термітниками, змагаємося з хитрющими співочими тарганами, які будь-що хочуть захопити мурашині оселі. І ось у найцікавішому місці мене будить пронизливий сигнал мобілки — це невблаганний будильник дурним голосом горлає: «Кукуріку!!!». Мені стає страшенно прикро, я не знаю, чим закінчиться ця пригода, але вже наступної ночі я бачу другу серію, потім третю, четверту — і так аж до закінчення мого нічного трилеру!
— Приготуйтеся! — почув я владний голос президента ТТБ пані Соломії, яка стояла біля карти-вітрини, на якій чітко було видно безкраю піщану пустелю і піраміду з усіченою верхівкою. — Зараз я вийду на зв’язок із нашими помічниками. Тепер лише від них залежить успіх операції «Антижаб-2»!
Завдяки кільком камерам, розставленим у різних частинах піраміди, я міг добре роздивитися своїх батьків. Вони саме натрапили на якийсь старовинний предмет — невеличку фігурку кицьки з людською головою, і ретельно обмітали її спеціальними щіточками.
З усього було видно, що екстрений виклик заскочив їх зненацька, адже на зв’язок вони звикли виходити в чітко визначений час.
— Я не маю часу обговорювати всі деталі нинішньої операції, — бабуся навіть не привіталася з моїми розгубленими татом і мамою. — Важливо лише одне: зараз від вашого досвіду й сміливості залежить надзвичайно багато. Нам стало відомо про підземний хід, що веде від вашої піраміди прямісінько до таємного поховання фараонів, де тепер перебуває десант синьомордів разом зі своїми агентами та колишнім членом ТТБ Жуком.
— Як це сталося?! — зойкнула мама. — Вони захопили Жука в полон?
— Та ні, все навпаки — Жук сам доправив їх туди, підступом заволодівши моїм часольотом. Мені боляче це говорити, але Жук — зрадник…
Бабуся коротко переказала мою розповідь про підземелля, де стояли капсули з людьми-велетнями, які, скоріш за все, перебували в анабіозі — спали вже не знати скільки років чи тисячоліть. А коли батьки почули про велику скульптуру сфінкса, яку я помітив посеред підземної зали, то не могли втриматися від здивованих вигуків:
— Це просто неможливо, — промовив тато.
— Дослідники давньоєгипетської історії натрапляли на поодинокі згадки про Сонячного Сфінкса, але все це вважали звичайними вигадками… — підтримала його мама.
— Ну що ж, виходить, вам випала нагода перевірити, вигадка це чи правда, — промовила бабуся. — Але прошу пам’ятати, що зараз ваше головне завдання — знешкодити синьомордів та їхніх помічників. А те, що їм допомагає Жук, ще більше ускладнює ситуацію. Адже він знає багато секретів ТТБ і може передбачити наші дії.
— Усе зрозуміло. Треба діяти негайно, — сказав тато, а мама швидко зібрала в наплічник необхідні речі: потужні галогенові ліхтарики, стінолази-присоски, лазерний діркокрут і такий же, як у мене, ПУПС — Похідний Універсальний Просторовий Сканер.
За кілька хвилин мої батьки вже були готові вирушити в небезпечну подорож до таємної усипальниці. Вони надягли на голови потужні ліхтарики на широких гумках, щоб освітлювати вузенький підземний коридор. А завдяки відеокамерам, вмонтованим в оправах захисних окулярів, якими тато й мама захищали очі, ми могли стати якщо не учасниками, то свідками цієї небезпечної експедиції.
Розділ 26
Сонячний Сфінкс існує!
Тато йшов попереду, мама за ним, коридор був вузький — у ньому, схилившись, ледве могла пройти одна-єдина людина. А я, затамувавши подих, стежив за тим, як вони впритул наблизилися до глухої стіни, і тато приклав ПУПС до піщаної поверхні.
— Перегородка, що відділяє нас від підземної зали, зовсім тонка, — пошепки доповів тато.
— Треба використати наш діркокрут, — мама швидко витягла з наплічника невеличкий прилад, схожий на звичайну іграшкову дзиґу.
Працювала ця чергова бабусина цяцька за тим самим принципом, що й справжня дзиґа. Варто було кілька разів натиснути на металевий стрижень, що запускав схований усередині механізм, як «дзиґа» починала обертатися з шаленою швидкістю, викручуючи в стіні дірку. Однією з головних переваг цього хитрого механізму було те, що працював він зовсім беззвучно. Тож коли піщана стіна, що розділяла підземний коридор і величезну залу, розсипалася, цього не помітили ні синьоморди, ні їхні агенти, ні Жук.
— Ми погасимо ліхтарики і спробуємо підійти ближче, — прошепотів тато.
Батьки по черзі переступили через купу піску, що утворилася на місці перегородки, і почали обережно просуватися до центру зали. Туди, де жовтим світлом сяяла загадкова фігура Сфінкса.
— Ви це бачили?! — вигукнув професор, підскочивши зі свого пластикового крісла. — Я не вірю власним очам! Отже, Сонячний Сфінкс існує!!! Тоді це може цілком змінити наше уявлення про Давньоєгипетську цивілізацію і причини її загибелі. Адже, за переказами, саме Сонячний Сфінкс…
— Професоре, якщо ви не заспокоїтеся і ми не почуємо якусь важливу інформацію, то, можливо, за якихось три тисячі років ваш майбутній колега буде досліджувати причини загибелі НАШОЇ цивілізації… — бабуся так суворо глянула на балакучого професора, що слова просто застрягли у нього в горлі. Поважний учений щосили смикнув свою борідку й ображено затих.
А я сидів у зручному кріслі в розкішному торгівельному центрі й не знав, що робити. Решта членів ТТБ, які так само, як і я, опинилися цієї ночі у секретному штабі Таємного Товариства Боягузів, тимчасово перейменованого на Таємне Товариство Брехунів, напружено стежили за величезним екраном, на який перетворилася вітрина дорогого салону сучасної електроніки.
Мені раптом здалося, що ми сидимо в кінотеатрі й дивимося якийсь фантастичний фільм у форматі 3D. Наприклад, нову серію «Аватару». Ось лише там чужопланетяни були беззахисні й добрі і жили у злагоді з природою, а земляни, навпаки, хотіли знищити їхній чудовий світ.
На жаль, усе, що відбувалося тепер, було не черговим кінотрилером. Моїм батькам, та й решті людства загрожувала цілком реальна смертельна небезпека. І я нічим не міг допомогти мамі й татові.
— Увага! Здається, синьоморди дають якісь інструкції своїм агентам, — сказала бабуся, і я відчув, як мої руки нервово вчепилися в поруччя пластикового крісла.
Розділ 27
Стах помічає міжчасовий коридор
Надчутливі камери, вмонтовані в захисні окуляри тата й мами, могли максимально наблизити зображення й посилити звук. З усього було видно, що банькаті монстри анітрохи не довіряють своїм прислужникам. Вони тримали на прицілі й огрядного мера, і його руду подругу, і решту поважних гостей супербалу, які виявилися агентами чужопланетян і разом із ними потрапили у пастку-клумачок.
— Хочу висловити своє спостереження, — раптом озвався біоробот Стах, який упритул наблизився до екрану й пильно вдивлявся у якусь точку на екрані. — Зверніть увагу на цей малюнок, — Стах притулив палець до екрану, і ми побачили зображення синьоморда на гладенькій, відполірованій стіні підземної зали. Час від часу малюнок ставав прозорим, і за ним відкривалася безодня, в якій вирувала ядуча блакитна субстанція.