Старий, видно, добре знав ліс. Не оглядаючись, він упевнено йшов уперед, обминаючи зарості ялівцю й чорниці, пересікаючи узлісся. За світлою, залитою ранковим сонцем галявиною почався глибокий яр, що заріс ялинками і папороттю. На дні яру било прозоре джерело.
— Отут і розташовуйтесь, — зупинившись, сказав старий. — Сюди рідко хто заходить, крім любителів природи. А їх зараз не так уже й багато. Тут можна й сховатись. — Він поліз у свою дорожну торбину, вийняв кофейного кольору батончик, мало схожий на хліб, шматочок сиру і подав усе це Аліму: — Беріть… А води тут багато. Чекайте на мене. Я йшов на город, вірніше — на своє картопляне поле, і натрапив на вас… Можливо, на ваше щастя. Чекайте… А підете — нарікайте на себе. Про решту я подумаю. Щасливо влаштуватись! — Він трохи підняв капелюх, вклонився, швидко вийшов з яру і зник серед дерев.
Алім залишився сам і зразу ж узявся за їжу. Він розділив хліб і сир на дві рівні частини і знищив одну половину. Величезне задоволення дістав від джерельної води: пив її, не відриваючись, великими ковтками. І тільки утоливши голод і спрагу, задумався. Як розцінити все, що з ним трапилось? Який щасливий випадок звів його з цим маленьким енергійним дідусем? Якщо він не фашист, то Аліму повезло.
Але чи можна розраховувати на дружбу старого?
Алім намацав у кишені пістолет, наче бажаючи перевірити свою готовність до боротьби.
Старий прийшов надвечір. У нього в руках був той самий заступ, за плечима — невеликий мішок.
— Ось і я. Ви, напевно, чекали мене не самого, а з ким-небудь? — спитав він, посміхаючись і допитливо дивлячись в очі Алімові. — Ану, скажіть правду?
Алім зніяковів. Чому не сказати правди, коли новий знайомий догадується про неї? І Алім розповів, що він і вірив, і не вірив, чекаючи і доброго, і поганого.
— Нічого дивного немає. Все можна подумати у вашому становищі. Але я спробую довести вам, юначе, що в Німеччині ще не перевелися справжні люди. Роздягайтесь.
Старик вийняв з мішка коричневий костюм, чорні черевики і кепі.
— Це речі мого покійного сина, — з сумом промовив він, — мого первенця… Він був на зріст такий, як і ви, і такий же стрункий, але тільки ширший за вас у плечах. Трохи ширший, і блондин. Роздягайтесь і одягайтесь, — закінчив він.
Алім зняв комбінезон, чоботи, гімнастьорку, штани і надів, цивільний костюм.
Старий примусив Аліма кілька разів повернутись, застебнути і знову розстебнути піджак.
— А тепер давайте трохи почекаємо. Нехай потемніє, — задоволений оглядом нарешті промовив він.
Німеччина. Чуже, незнайоме місто. Два прямі бульвари, обсаджені липами і кленами, пересікають його з кінця в кінець, сходячись хрест-навхрест. По обидва боки трамваї.
Головна площа носить назву Ратхаусплац. На ній — незграбний, громіздкий пам'ятник, оточений важким чавунним ланцюгом. Тут же будинок ратуші в готичному стилі. Почорнілі фрізи, вкриті мохом, свідчать про те, що будинок цей вікової давнини.
На площі скупчилися найрізноманітніші магазини з яскравими вивісками і порожніми вітринами. У старовинній частині міста вулички в деяких місцях настільки вузькі, що важко розминутись двом автомашинам. Брук, викладений великим квадратним торцевим камінням, відсвічує під променями сонця, як відшліфований.
Будинки переважно кам'яні, з високими черепичними дахами, з мезонінами, з флюгерами на гребенях, з обкованими бляхою дверима і кільцями замість ручок.
На багатьох вулицях збереглися ще ліхтарі, всередині яких замість газових ріжків вмонтовані електролампочки.
То тут, то там підносяться верхівки кірк[4]. Чим далі від центра, тим просторіше. На околиці багато невеликих особняків, оточених тінистими палісадниками і ґратчастими огорожами. І в центрі міста і на околицях — скрізь можна помітити те неминуче, що принесла війна.
Невелике провінціальне місто знаходиться в глибокому тилу, але на вулицях багато інвалідів і поранених з тилових госпіталів, розміщених у місті. Магазини стоять без товарів, і до них майже ніхто не заходить.
Німці і німкені з похмурими обличчями зупиняються біля рекламних тумб, читають вісті з Східного фронту і скептично похитують головою.
Ожогін і Грязнов у місті вже кілька днів. Відрізані від батьківщини, в чужій стороні, вони почувають себе самотніми. Гнітить сум і невідомість. Знайомляться з містом, блукають по вулицях, по парку, стежать за городянами, прагнучи швидше звикнути до нової обстановки, зрозуміти, як тут живуть і чим дихають.