Сітку довелося лагодити. Наступного вечора ми знову поставили її, а вранці, аж тремтячи від нетерпіння, поїхали перевіряти. Та сітку наче хто заворожив — вона була порожня. Минав день за днем, а в неї не потрапляли більше навіть крокодили. Щоправда, часом ми ловили велетенських черепах, яких тут же віддавали неграм.
Так минуло кілька тижнів. Одного вечора, коли ми ставили сітку, налетів торнадо.[9] За якусь хвилину наші піроги до половини залило водою. Кожної миті вони могли піти на дно, тому всі наввипередки почали вичерпувати воду. Ми думали про одне: аби тільки не перекинутися в цій лагуні, де на нас так і чатують крокодили! Ми добралися до табору вкрай знесилені і поснули як мертві.
Коли я прокинувся, стояла непроглядна темрява. Була четверта година ранку. Побачивши раптом перед наметом Пате, я не повірив своїм очам. Що йому треба серед ночі? Але тут він озвався:
— Чи не поїхати б нам човном на той берег? Може, доля зглянеться на нас і ми побачимо сирену? В такій темряві неможливо фотографувати, але я намалював би її.
— Це було б чудово, — сказав я і, звичайно, відразу встав.
За мить я був уже одягнений. Збудивши одного негра і захопивши бананів, ми відчалили від берега на легкій мисливській пірозі.
Було так тихо й темно, що нам стало трохи моторошно. Тонкий серп місяця майже нічого не освітлював, проте в сильні нічні біноклі ми добре бачили все навкруги. Наш негр вів пірогу майже нечутно. Він чудово вмів веслувати, і кращого супутника не треба було й бажати.
Ми пливли понад годину, вишукуючи між очеретом рукав, де міг пройти човен. По дорозі нам не траплялася жодна жива істота. Тільки коли-не-коли сплескувала риба та долинали якісь протяжні, неприємні, незрозумілі нам звуки.
Ми завернули ще в одну лагуну. За високим очеретом на березі здіймався пагорок, на якому я помітив розвалену хижку. Від неї до самої води тяглася світла піщана смуга, метрів десять завширшки і п'ятнадцять завдовжки. І там, біля самої води, темніло щось надзвичайно велике. Пате тихенько штовхнув мене: він теж помітив темну істоту. Невже сирена? Негр перестав гребти. Правою рукою він показував на пісок. Безшумно поклавши весло, він вхопився за довгу очеретину і, міцно тримаючись за неї, підтягнув пірогу впритул до темного очерету.
Моріц Пате не відривав від очей бінокля. Я теж не зводив погляду з чудовиська. Я й уявляв сирену дуже великою, — але ця була справжнісіньким морським слоном! Ми завмерли на місці.
Раптом велетень поворухнувся. Чи вітер змінив напрямок, чи він таки почув якийсь шум? Повільно, незграбно, мовби насилу пересуваючи своє гладке тіло, він повернувся і пірнув у глибину. На піску не залишилось нічого. Було так само тихо. Здавалось, що це тільки сон.
Ми відразу повернулися до табору і, добре поснідавши, лягли досипати. Та відпочити як слід не довелося. Страшенний галас змусив нас схопитися з ліжок.
Ми повискакували з наметів. Що сталося?
Виявилось, що саме цього ранку, коли ми не поїхали перевірити сітку, як звичайно, наші рибалки спіймали величезну сирену. Але туди нагодилися якраз інші негри і вбили цінну тварину собі на м'ясо. Вони навіть не здогадувалися, якої шкоди нам завдали. Навантаживши м'ясом свої піроги, негри піднялися вгору по річці.
Наші рибалки похнюпилися і, звичайно, у всьому звинувачували мешканців саван. Поблизу, біля самого берега, лежала закривавлена, покремсана туша сирени. Я сів поряд і теж зажурився. Скільки днів, скільки тижнів я не мав відпочинку, стовбичив у цьому пеклі, щоночі ризикував життям на хиткій пірозі, і саме тоді, коли щастя, нарешті, усміхнулося мені і в сітку потрапила ця рідкісна тварина, з'явилися чужинці і вбили її, вбили просто на м'ясо. Я відвернувся і побачив Моріца Пате. Він стояв з альбомом у руках і змальовував зовсім непошкоджену голову сирени — великої сирени, що, певно, важила понад п'ятсот кілограмів.
Незважаючи на невдачу, ми знову поставили сітку і знову щоранку їздили вибирати її. Довгий час нам нічого не траплялося. Та кінець кінцем наше терпіння було винагороджене. В сітку попалася молода сирена, така завбільшки, як жирна свиня. Спорудивши з брезенту басейн, ми, не гаючись, помістили свій дорогоцінний вантаж на судно і одіслали до Європи для одного з зоопарків.