Але при цих словах Наб підхопився з надзвичайним хвилюванням, що свідчило: надія ще живе в ньому, і вигукнув:
— Ні, ні, він не вмер! Не може цього бути! Він, і раптом так загинути! Не вірю! Я чи хто інший — може так умерти! А він — ні! Ніколи!.. Він така, така людина… Він усяке лихо здолає!..
Сили зрадили його, він похитнувся.
— Ох, сил більше немає, — прошепотів він. Герберт підбіг до нього.
— Набе, — сказав юнак. — Не втрачайте надії. Господь поверне його нам! А зараз заспокойтеся, відпочиньте. Ви голодні. Підкріпіться трохи. Поїжте, прошу вас.
І, говорячи це, він поклав перед бідолахою Набом кілька жмень черепашок. Убога і зовсім не ситна трапеза.
Наб не їв уже багато годин, але й тут він відмовився від їжі. Втративши свого хазяїна, він не міг, він не хотів жити!
Щодо Гедеона Спілета, він поглинув чималу кількість літодомів, потім ліг на пісок під скелею. Він був украй виснажений, але спокійний.
Герберт підійшов до нього і сказав, узявши його за руку:
— Містере Спілет, ми знайшли притулок, де вам буде набагато краще, ніж тут. Уже ніч настає. Ходімте. Вам треба відпочити! А завтра подивимося, що робити…
Журналіст підвівся, і Герберт повів його до Нетрів.
У цю хвилину Пенкроф підійшов до Спілета і найприроднішим тоном запитав, чи немає в нього випадково сірників, хоча б одного.
Журналіст зупинився, понишпорив у кишенях і, нічого там не знайшовши, відповів:
— Сірники в мене були. Але, мабуть, я їх викинув…
Тоді Пенкроф гукнув Наба, запитав його про те саме и одержав таку ж відповідь.
— От лиха година! — не стримавшись, вигукнув моряк.
Почувши цей вигук, журналіст підійшов до Пенкрофа.
— Жодного сірника? — запитав він.
— Жодного, тому не можемо чимось розпалити вогонь.
— Чимось, — гірко повторив Наб. — Якби тут був мій хазяїн, він би зумів добути вогонь.
Усі четверо застигли на місці, з тривогою дивлячись один на одного. Герберт першим перервав важке мовчання:
— Містере Спілет, ви ж курець і завжди носите при собі сірники! Можливо, ви погано шукали? Подивіться гарненько, будь ласка! Нам досить одного сірника.
Журналіст знову взявся ритися в кишенях жилета, штанів, пальто і, нарешті, на превелику радість Пенкрофа і свій великий подив, намацав тоненьку паличку за підкладкою жилета. Він її відчував крізь тканину, він міцно стискав пальцями сірник, але не міг витягти. Це, безсумнівно, був сірник, один-єдиний сірник, і завдання полягало у тому, щоб його витягти, не пошкодивши фосфорної голівки.
— Дозвольте, я дістану, — звернувся Герберт.
І дуже спритно він витяг через підкладку жилета цілісінький сірник, непоказну, але дорогоцінну паличку, що мала зараз таке важливе значення. Голівка анітрошки не постраждала.
— Сірник! — вигукнув Пенкроф. — Я такий радий, начебто в нас цілий віз сірників!
Він обережно прийняв з рук Герберта сірник і вирушив слідом за своїми товаришами до Нетрів.
Сірники, які в населених краях так мало цінуються, якими користуються так байдужо і палять їх так марнотратно, тут нагадували скарб, і з цим єдиним сірником потрібно було поводитися з великою дбайливістю. Насамперед моряк упевнився, що сірник зовсім сухий. Потім він сказав:
— Паперу б треба.
— Ось, візьміть, — відгукнувся Гедеон Спілет, з деяким трепетом вириваючи листочок зі свого записника.
Пенкроф узяв листок, простягнений йому журналістом, і присів навпочіпки перед вогнищем. Там, уже лежав хмиз, мистецьки покладений так, щоб між сучками проходило повітря, а знизу були підкладені сухе листя, суха трава і сухий мох — паливо, яке б відразу запалало і швидко запалило гілки.
Листок паперу Пенкроф згорнув кульком, як це роблять курці, розпалюючи трубку на вітрі, і притулив цей кульок серед моху. Потім узяв шорстку гальку, ретельно обтер її і, із сильним серцебиттям, затамувавши подих, легенько чиркнув сірником об гальку.
Перша спроба не дала результатів: Пенкроф боявся розкришити фосфор і чиркнув занадто слабко.
— Ні, не можу, — сказав він, — рука тремтить… Тільки сірник зіпсую… Не можу! Не хочу більше! — І піднявшись, Пенкроф попросив Герберта замінити його.
Юнак ніколи ще не переживав такої тривоги. Серце в нього калатало. Напевно, Прометей, наважуючись викрасти вогонь з неба, не знав подібного хвилювання! Одначе юнак, не роздумуючи, швидко креснув сірником об камінчик. Почувся слабкий тріск, і на кінці сірника затріпотів блакитнуватий вогник, що поширював їдкий дим. Герберт тихенько повернув сірник голівкою вниз, щоб вогник краще розгорівся, потім обережно просунув його в паперовий ковпачок. Папір спалахнув, і негайно ж зайняв мох.
Через кілька митей почулося потріскування сучків, які розгорілися, і в темряві весело заграло полум’я багаття, яке моряк роздував з усіх сил.
— Ну, нарешті! — підводячись, вигукнув Пенкроф. — Просто змучився! Ніколи ще так не хвилювався!
Радісно було дивитися, як у вогнищі, складеному з плоских каменів, палахкоче вогонь. Дим вільно виходив через вузький прохід, тяга була добра, і незабаром по Нетрях уже розливалося приємне тепло.
За вогнем, зрозуміло, треба було стежити, а щоб він не згасав остаточно, завжди зберігати в попелі кілька розпечених жарин —. справа неважка, але вимагала турботи й уваги; дров у лісі вистачало, і завжди можна було вчасно поповнити запас палива.
Пенкроф вирішив насамперед скористатися вогнищем для того, щоб приготувати вечерю смачнішу, ніж літодоми. Герберт приніс десятків три голубиних яєць. Журналіст сидів у кутку і байдуже дивився на ці готування. Він намагався розв’язати три болісних питання. Чи живий ще Сайрес? Якщо живий, то де він зараз знаходиться? Якщо він уцілів після свого падіння в море, то чим пояснюється те, що він не знайшов можливості подати про себе звістки? Ось про що думав Гедеон Спілет, а Наб тим часом страждав на березі моря, блукаючи там, немов тінь, позбавлена душі.
Пенкроф знав п’ятдесят два способи готування яєць, але тут у нього не було вибору: довелося просто спекти їх у гарячому попелі.
Через кілька хвилин яйця спеклися, і моряк запросив Гедеона Спілета взяти участь у вечері. так виглядала перша трапеза нещасних аеронавтів на невідомому для них березі. Круті яйця виявилися дуже смачними, а оскільки в яйцях знаходяться всі поживні речовини, необхідні людині, то мандрівники добре підкріпилися і незабаром відчули себе бадьоріше.
О, якби повернувся той, кого не вистачало за цією трапезою! Якщо б усі п’ятеро бранців, які втекли з Ричмонда, були зараз разом, у цьому притулку серед скель, біля цього багаття, що яскраво палало, на цьому сухому піску, — вони б від душі подякували небу. Але, на жаль! Бракувало Сайреса Сміта, людини такої винахідливої, такої вченої, визнаного їхнього ватажка, — він загинув і вони навіть не могли поховати його.
так минув день — 25 березня. Настала ніч. Зовні долинало завивання вітру та одноманітний шум прибою, що бився об берег. Хвилі з оглушливим гуркотом перекочували каміння і гальку.
Нашвидкуруч записавши у свій блокнот події минулого дня — поява невідомої землі, можлива загибель Сайреса Сміта, пошуки на узбережжі, епізод із сірниками і т. ін., журналіст влігся в кутку темного коридору і, зморений втомою, нарешті, впав у забуття.
Герберт заснув відразу. Моряк дрімав, як кажуть, упівока, примостившись біля вогнища, не забуваючи підкидати в нього дров.
Але один з мешканців Нетрів не міг зімкнути очей. Як не вмовляли Наба його супутники прилягти, відпочити трохи, він усю ніч безперервно блукав берегом моря і кликав свого хазяїна.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Майно жертв катастрофи. — Абсолютно нічого. — Обпалена ганчірка. — Прогулянка до лісу. — Лісова флора. — Жакамар, який втік. — Сліди диких звірів. — Куруку. — Тетеруки. — Дивне застосування вудок
Майно наших аеронавтів, які зазнали катастрофи, викинутих на невідому землю, перелічити неважко: у них не залишилося зовсім нічого, крім того одягу, що був на них у момент катастрофи. Втім, варто згадати, що в Гедеона Спілета, — мабуть, за чистісінькою випадковістю, — уціліли годинник і записник, але ні в кого не збереглося ні зброї, ні інструментів, ні навіть складаного ножа. Пасажири повітряної кулі все викинули за борт гондоли, щоб полегшити вантаж аеростата.