Выбрать главу

Бережной Василий Павлович

Таємницi дому вiчностi (на украинском языке)

Василь Бережний

Таємницi дому вiчностi

I

Був жаркий осiннiй день, i пасажирам сiрої вiд пилюки машини, що мчала з Каїра в Ель-Гiзу, навiть зустрiчний потiк повiтря не давав прохолоди. Здавалося, пальми обабiч дороги, нажаханi спекотним подихом пустелi, тiкають назад, шукаючи порятунку.

- Он де вони! - скрикнула Вiвiан, дивлячись трохи праворуч. - Наче гори...

I справдi, з цiєї вiдстанi пiрамiди нагадували темнi гiрськi пiки на голубому маревному тлi. Але вiдстань швидко скорочувалась, i настала мить, коли цi рукотворнi гори почали рости, пiдпираючи високе небо. I тодi Рей попросив шофера зупинитися.

- Пiдемо пiшки.

Вiвiан, його дружина, перезирнулася зi своєю подругою, мовляв, сама бачиш: починаються дивацтва, i тiльки зiтхнула. Неохоче встала з м'якого сидiння, пiрнула в легеньку тiнь дерев; за нею подрiботiла подруга. Поруч з високою, сухорлявою Вiвiан вона здавалася дiвчиськом, i її бiлий брилик також здавався дитячим пiд крилом широченного сомбреро Вiвiан.

- I отак, Беттi, частенько... - притишено сказала Вiвiан. - Його iнколи наче гедзь кусає.

- Я знаю, чоловiки всi без одної клепки. Того й замiж не поспiшаю...

Рей iшов, невiдривно дивлячись на пiрамiди - вони ще вмiщалися в очах, - i зовсiм не чув жiнок. Якесь глибоке, сильне почуття зароджувалося в ньому, обличчя просвiтлiло.

- Погляньте, як вони здiймаються вгору... - сказав приглушеним голосом. - Наче ростуть... Третє тисячолiття до нашої ери...

Крiзь серпанок розiгрiтого сонцем повiтря контури Великих Пiрамiд з кожним кроком проступали чiткiше, рiзкiше. Легке, безтiлесне марево, яке досi нiби плавало над обрiєм, почало темнiти, важчати й поволi осiдати на брунатнi пiски Сахари.

Вiвi ззирнулася з подругою, помiтивши вираз екстазу на обличчi Рея. А його й справдi охопило несподiване хвилювання: яка велич i гармонiя створеного людиною тисячi рокiв тому!..

- Ця ось, передня, пiрамiда Хеопса... - знову заговорив здавленим, наче не своїм голосом. - Найвища серед усiх - сто сорок шiсть метрiв. Дiм вiчностi - так називали стародавнi єгиптяни кожну пiрамiду...

Жiнки з чемнiстю слухали, вiрнiше, удавали, що слухають, бо насправдi їхню увагу захопила не так сама пiрамiда Хеопса, як рiзноголосий i рiзнобарвний натовп бiля неї.

- Гранi пiрамiд з великою точнiстю орiєнтованi по сторонах свiту, провадив далi Рей, - i це свiдчить про високий рiвень астрономiчних знань... А сама iдея спорудження цих Домiв вiчностi виникла, звичайно, з релiгiйних уявлень стародавнiх єгиптян...

Вiвi побачила кiлькох верблюдiв - яскравi попони, розцяцькована збруя i такi чудернацькi волохатi голови! Не витримала i в захватi звернулась до Беттi:

- Поглянь, якi вони оригiнальнi! Наче з пап'є-маше, i такi великi!

- Чудовi! - сплеснула руками Беттi. - Симпатяги!

А верблюди наче виконували якийсь важливий ритуал. За наказом своїх господарiв спроквола ставали на переднi колiна i спокiйно ждали, доки на горбасту спину, застелену яскравим килимом, не всядеться туристка; потiм пiдводились i, статечно пiднявши голову, ступали кiльканадцять крокiв. Клацав фотоапарат, i флегматичнi тварини знову ставали на колiна, щоб зсадити своїх наїзниць. Господарi теж уклонялись, одержуючи долари.

- Сфотографуємось на верблюдах? - Вiвi одразу охопив радiсний настрiй. - На тлi пустелi й пiрамiд!

- Неодмiнно! - пiдтримала Беттi. - I щоб Сфiнкса було видно. Це ж так екзотично!

Рей обiрвав свiй екскурс в iсторiю Стародавнього Єгипту, облишив жiнок i попростував до пiднiжжя пiрамiди Хеопса.

Враження мiнялося з кожним кроком. Вiн бачив знiмки пiрамiд, малюнки, фiльми, i в свiдомостi залишився вiдбиток iсторичної пам'ятки. Але де там! Реальнiсть перевершила всi уявлення, постала цiлковитою несподiванкою. Груди Реєвi розпирали до млостi сильнi вiдчуття. Могутнє кам'яне громаддя давило, притискувало його до землi, i вiн ледве переставляв ноги. А коли пiдiйшов упритул, пiрамiда знялася в небо суцiльною стiною й закрила весь свiт. Отодi Рей вiдчув наплив урочисто-радiсного настрою: це ж зроблено руками людини! Всi оцi незчисленнi кам'янi куби, вже подзьобанi часом, колись пошлiфовано, припасовано в геометричнiй правильностi. Наче кристал до кристала. Так, це був могутнiй процес кристалiзацiї велетенського задуму...

На якусь мить Рея пронизало почуття вселюдськостi, i вiн враз вiдчув зв'язок з отими стародавнiми будiвничими, що вiдiйшли у млу тисячолiть. Гранично проста форма, а яка велич!

Широко розкинувши руки, притулився до каменя, i йому передавалося м'яке, нiби людське тепло.

Тим часом Вiвiан i Беттi в повнiй мiрi насолоджувались екзотикою. Сфотографувалися на верблюдах i перед Великим Сфiнксом, обличчя якого поколупане пострiлами наполеонiвських солдат, i бiля пiрамiди Хеопса. Накупили чимало сувенiрiв - кухликiв, барельєфiв, медальйонiв. Особливо сподобався їм важкий медальйон iз рельєфним зображенням красунi Нефертiтi. Почорнений метал нагадував старовиннi речi.

- Менi не йдуть iз думки жiночi прикраси в Каїрському музеї... промовила Вiвiан.

- I в мене вони стоять перед очима, - зiтхнула Беттi. - Просто дивно, якi в них були вишуканi смаки.

- Золото, дорогоцiннi каменi... Ах, що не кажи, а й тодi до жiнок ставились уважно.

- Може, ще уважнiше, нiж тепер, - пригасила усмiшку Беттi, явно натякаючи на Рея, що зiгнорував їхнє товариство. - Що вiн там робить?