Розглянувши напис на посилці, я виявив, що вона адресована міс С. Кашинґ. Найстарша сестра була б, природно, просто міс Кашинґ, хоча її ім’я й починається на С, та з цієї ж літери могло починатися ім’я й однієї з двох інших. У такому випадку розслідування довелося б починати спочатку зовсім на іншій основі. Для того щоб з’ясувати цю обставину, я й повернувся до будинку. Я вже збирався запевнити міс Кашинґ, що, на мою думку, тут сталася помилка, коли, як ви, мабуть, пригадаєте, я раптово замовк. Річ у тім, що я раптом побачив щось, що мене страшно здивувало та водночас неабияк звузило межі нашого розслідування.
Будучи медиком, Ватсоне, ви знаєте, що немає другої такої частини людського тіла, яка була б настільки різноманітною, як вухо. Кожне вухо зазвичай дуже індивідуальне й відрізняється від усіх інших. В «Антропологічному журналі» за минулий рік можете знайти дві мої статті на цю тему. Тому я оглянув вуха в коробці очима фахівця й уважно запам’ятав їхні анатомічні особливості. Уявіть собі моє здивування, коли, поглянувши на міс Кашинґ, я зрозумів, що її вухо точно відповідає жіночому вуху, яке я тільки-но вивчав. Про збіг не могло бути й мови. Переді мною була та сама дещо вкорочена вушна раковина з таким самим широким вигином у верхній частині, та сама форма внутрішнього хряща. Словом, судячи з усіх найважливіших ознак, це було те саме вухо.
Певна річ, я відразу ж збагнув величезну важливість цього відкриття. Ясно, що жертва була родичкою і, мабуть, навіть дуже близькою родичкою міс Кашинґ. Я завів із нею розмову про її сім’ю, і ви пам’ятаєте, що вона відразу повідомила нам ряд найцінніших деталей.
По-перше, ім’я її сестри — Сара, і її адреса донедавна була тою самою, тому зрозуміло, як сталася помилка та кому посилка призначалася. Потім ми почули про того стюарда, одруженого з третьою сестрою, і дізналися, що свого часу він приятелював із міс Сарою, і та навіть переїхала до Ліверпуля, щоб бути ближче до Браунерів, але потім вони посварилися. Після цього всі взаємини між ними обірвалися на кілька місяців, тому, якщо б Браунер вирішив відправити посилку міс Сарі, він, безумовно, послав би її за старою адресою.
Й ось справа дивним чином починає прояснюватися. Ми дізналися про існування того стюарда, чоловіка неврівноваженого та рвійного. Пригадуєте, що він покинув чудове, вочевидь, місце, щоб не залишати дружину надовго. До того ж він п’яничка. Ми мали підстави вважати, що його дружину вбили, і тоді ж загинув якийсь чоловік, мабуть, моряк. Певна річ, як мотив злочину передусім напрошувалися ревнощі. Але чому ці докази скоєного злочину мала б отримати міс Сара Кашинґ? Ймовірно, тому, що за час свого перебування в Ліверпулі вона зіграла важливу роль у подіях, які призвели до трагедії. Зауважте, що пароплави цієї лінії заходять до Белфаста, Дубліна та Вотерфорда. Таким чином, якщо припустити, що вбивця — Браунер і що він одразу ж сів на свій пароплав «Мей дей», Белфаст — перше місце, звідки він міг відправити свою страшну посилку.
Але на цьому етапі було можливе й інше рішення, і, хоча я вважав його дуже малоймовірним, все ж вирішив перевірити себе, перш ніж рухатися далі. Могло виявитися, що якийсь закоханий невдаха вбив містера та місіс Браунер і чоловіче вухо належить чоловікові. Проти цієї теорії було багато серйозних заперечень, але все ж вона була ймовірною. Тому я послав телеграму Елтару, моєму приятелю з ліверпульської поліції, і попросив його розпитати, чи місіс Браунер і містер Браунер відплили на «Мей дей». Потім ми з вами попрямували до Воллінґтона, до міс Сари.
Насамперед мені було цікаво переконатися, наскільки точно повторюється в неї сімейне вухо. Крім цього, вона, звісно, могла б повідомити нам дуже важливу інформацію, але я не дуже сподівався, що вона захоче бесідувати. Вона напевно знала про те, що сталося напередодні, адже про це гуде весь Кройдон, і лише вона могла зрозуміти, кому призначалася посилка. Якби вона хотіла допомогти правосуддю, то, ймовірно, вже б сконтактувалася з поліцією. У будь-якому разі побачити її було нашим прямим обов’язком, і ми пішли. Ми дізналися, що звістка про прибуття посилки (бо її недуга почалася з того моменту) справила на неї таке гнітюче враження, що викликало гарячку. Таким чином остаточно з’ясувалося, що вона збагнула значення посилки, але не менш зрозуміло було й те, що нам доведеться якийсь час перечекати, поки вона наважиться нам сприяти.