— Згадав! — вигукнув я і почав копирсатися в горі газет, які лежали на дивані. — Ну так, звісно, ось він! Кедоґен Вест — це той юнак, котрого у вівторок уранці знайшли мертвим на лінії метрополітену.
Голмс випростався в кріслі, весь обернувшись у слух: його рука, що тримала люльку, так і застигла в повітрі, не діставшись до рота.
— Тут, мабуть, сталося щось дуже серйозне, Ватсоне. Смерть людини, яка змусила мого брата змінити свої звички, не може бути пересічною. Але який стосунок має до неї Майкрофт, хай йому грець? Випадок, наскільки пригадую, зовсім банальний. Юнак, вочевидь, випав із вагона та забився на смерть. Ні ознак пограбування, ні особливих підстав підозрювати насильство. Я не помилився?
— Слідство виявило багато нових фактів, — відповів я. — Випадок, якщо придивитися до нього ближче, навпаки, украй надзвичайний.
— Судячи з того, яке враження справив цей випадок на мого брата, то це, ймовірно, і справді щось надзвичайне, — детектив сів у фотелі зручніше. — Нумо, Ватсоне, оприлюдніть факти.
— Повне ім’я небіжчика — Артур Кедоґен Вест. Двадцять сім років, неодружений, молодший клерк у відділенні Арсеналу у Вулвічі.
— На державній службі? Ось і ланка, що пов’язує його з Майкрофтом!
— У понеділок увечері він несподівано поїхав із Вулвіча. Останньою його бачила міс Вайолет Вестбері, його наречена: того вечора о пів на восьму він раптово залишив її прямо на вулиці, у тумані! Сварки між ними не було, і дівчина нічим не може пояснити таку його поведінку. Наступну звістку про нього приніс дорожній робітник Мейсон, котрий знайшов труп неподалік від станції метрополітену «Елдґейт».
— Коли?
— У вівторок о шостій годині ранку. Тіло лежало майже біля самої зупинки, якраз там, де рейки виходять із тунелю, ліворуч від них, якщо дивитися із заходу на схід, і дещо осторонь. Череп виявився розкроєним, імовірно, під час падіння з вагона. Власне, нічого іншого й не можна припустити, адже труп міг потрапити в тунель лише таким чином. Його не могли принести з якоїсь із сусідніх вулиць: було б абсолютно неможливо пронести його повз контролерів. Отже, цей бік справи не викликає сумнівів.
— Чудово. Згода, випадок дивовижно простий. Людина, жива чи мертва, падає або її скидають із потяга. Поки що все ясно. Продовжуйте.
— На лінії, де знайшли Кедоґена Веста, відбувається рух із заходу на схід. Тут ходять і потяги метрополітену, і заміські потяги, що виходять із Вілсдена й інших пунктів. Можна з упевненістю стверджувати, що юнак їхав нічним потягом, але де саме він сів, з’ясувати не вдалося.
— Хіба не можна було дізнатися це за його квитком?
— Квитка в нього не знайшли.
— Он як! Скажіть, будь ласка, але ж це дуже дивно! Я з власного досвіду знаю, що пройти на платформу метро, не показавши квитка, неможливо. Отже, треба припустити, що квиток у нього таки був, але хтось його забрав, можливо, для того, щоб приховати місце, звідки він їхав. А чи не згубив він квиток у вагоні? Також цілком імовірно. Але сам факт відсутності квитка надзвичайно цікавий. Убивство з метою грабунку неможливе?
— Ймовірно. У газетах поданий опис усього, що виявили в кишенях Кедоґена Веста. У його гаманці були два фунти та п’ятнадцять шилінґів. А також чекова книжка Вулвічського відділення Столичного земельного банку, за нею й встановили особу загиблого. Ще при ньому знайшли два квитки до Вулвічського театру на той самий понеділок. І невелику пачку якихось документів технічного характеру.