— Це точно?
— Авжеж. Його брат, полковник Валентайн Волтер, засвідчив, що сер Джеймс справді виїхав із Вулвіча, а адмірал Сінклер підтвердив, що вечір понеділка він пробув у нього. Таким чином, сер Джеймс Волтер у тому, що трапилося, безпосередньої ролі не відіграє.
— Хто ж має другий ключ?
— Старший клерк і кресляр містер Сідні Джонсон. Йому сорок років, одружений, п’ятеро дітей. Чоловік мовчазний і суворий. Відгуки щодо виконання службових обов’язків — бездоганні. Колеги його недолюблюють, але працівник він сумлінний. Згідно з інформацією Джонсона, засвідченим лише його дружиною, у понеділок після служби він весь вечір був удома, і ключ весь час залишався в нього на звичному місці — на ланцюжку від годинника.
— Розкажи нам про Кедоґена Веста.
— Працював у нас десять років, працював бездоганно. У нього репутація відчайдуха, людини нестриманої, але прямолінійної та чесної. Нічого лихого про нього сказати не можемо. Він був молодшим клерком, підлеглим Сідні Джонсона. За службовим обов’язком мав справу з цими кресленнями щодня. Крім нього, ніхто не мав права брати їх до рук.
— Хто останнім замикав сейф?
— Сідні Джонсон.
— Ну, а хто взяв документи, зрозуміло. Їх знайшли в кишені молодшого клерка Кедоґена Веста. Щодо цього й міркувати зайве, тут усе ясно.
— Лише на перший погляд, Шерлоку. Насправді багато чого залишається нез’ясованим. Насамперед навіщо він їх узяв?
— Вважаю, вони мають чималу цінність?
— Він міг легко отримати за них кілька тисяч.
— Можеш припустити інший мотив, крім наміру продати ці папери?
— Ні.
— У такому разі приймемо це як робочу гіпотезу. Отже, креслення взяв молодий Кедоґен Вест. Реалізувати це він міг винятково за допомогою підробленого ключа.
— Кількох підроблених ключів. Адже йому треба було спершу увійти в будівлю, а вже потім до кімнати.
— Отже, у нього було кілька підроблених ключів. Він повіз документи до Лондона, щоб продати військову таємницю, і, без сумніву, розраховував повернути оригінали ще до того, як їх почнуть шукати. Приїхавши до Лондона з цією метою, зрадник знайшов там свою смерть.
— Але як це сталося?
— На зворотному шляху до Вулвіча його вбили та викинули з вагона.
— «Елдґейт», де було знайдене тіло, набагато далі від станції «Лондонський міст», де він мав би зійти, якби справді їхав до Вулвіча.
— Можна собі уявити скільки завгодно обставин, які змусили його проїхати свою станцію. Наприклад, він із кимось бесідував, це закінчилося бурхливою сваркою й убивством зрадника. Могло бути й так: Кедоґен Вест хотів вийти з вагона, впав на рейки й розбився, а той, інший, зачинив за ним двері. У такому густому тумані ніхто нічого не міг побачити.
— За браком кращих пояснень будемо наразі вдовольнятися цими гіпотезами. Але зверни увагу, Шерлоку, скільки залишається неясного. Припустімо, Кедоґен Вест намірявся переправити папери до Лондона. Відтак природно припустити, що там у нього була призначена зустріч із іноземним агентом, а для цього йому потрібно було б вивільнити собі вечір. Замість цього він бере два квитки до театру, вирушає туди з нареченою й раптово зникає дорогою.
— Про людське око, — докинув Лестрейд, котрий уже давно виявляв ознаки нетерпіння.
— Прийом вельми оригінальний. Це перше заперечення. Тепер друге заперечення. Припустімо, Вест прибув до Лондона й таки зустрівся з агентом. До настання ранку йому треба було будь-що-будь встигнути покласти документи на місце. Він узяв десять креслень. При ньому знайшли лише сім. Що трапилося з іншими трьома? Навряд чи він розлучився б із ними добровільно. І ще, де гроші, отримані за розкриття військової таємниці? Логічно було б очікувати, що в його кишені знайдуть значну суму.
— А мені здається, тут немає нічого дивного, — знову втрутився Лестрейд. — Я чудово розумію, як усе відбувалося. Вест поцупив креслення, щоб їх продати. Зустрівся в Лондоні з агентом. Не зійшлися в ціні. Вест вирушає додому, агент за ним. У вагоні агент його вбив, забрав найцінніші документи та виштовхнув труп із вагона. Усе збігається, як гадаєте?