— Чому ж при ньому не знайшли квитка?
— За квитком можна було б здогадатися, яка зі станцій найближча до місця перебування агента. Тому він і витягнув квиток із кишені вбитого.
— Браво, Лестрейде, браво, — сказав Голмс. — У ваших міркуваннях є логіка. Але якщо так, то розшуки можна припинити. З одного боку, зрадник мертвий, з іншого, креслення підводного човна Брюса Партінґтона, ймовірно, вже на континенті. Що ж нам залишається?
— Діяти, Шерлоку, діяти! — вигукнув Майкрофт і схопився з крісла. — Інтуїція мені підказує, що тут криється щось інше. Напруж свої розумові здібності, Шерлоку. Відвідай місце злочину, опитай свідків, причетних до справи, переверни все догори дриґом! Ще ніколи тобі не випадало нагоди надати батьківщині настільки значну послугу.
— Ну, що ж, — стенув плечима Шерлок. — Ходімо, Ватсоне. І ви, Лестрейде, не відмовте в люб’язності на годинку-другу розділити наше товариство. Почнемо зі станції «Елдґейт». На все добре, Майкрофте. Гадаю, що до вечора ти вже отримаєш від нас повідомлення про перебіг справи, але заздалегідь попереджаю — на багато не сподівайся.
За годину ми втрьох — Голмс, Лестрейд і я — стояли вже в метрополітені, саме там, де потяг, наближаючись до зупинки, виїжджає з тунелю. Нас супроводжував рум’янощокий і вельми чемний старий джентльмен, котрий представляв у своїй особі залізничну компанію.
— Тіло жертви лежало ось тут, — вказав він на місце футів за три від рейок. — Згори він нізвідки впасти не міг, адже скрізь глухі стіни. Отже, звалився з потяга, і, за всіма ознаками, саме з того, що проходив тут у понеділок близько опівночі.
— У вагонах не виявили жодних слідів боротьби, якогось насильства?
— Ні. І квитка також не знайшли.
— І ніхто не помітив відчинених дверей ні в одному вагоні?
— Ні.
— Сьогодні вранці ми отримали певні нові дані, — поінформував Лестрейд. — Пасажир потяга метрополітену, що проїжджав повз станцію «Елдґейт» у понеділок вночі, приблизно об одинадцятій сорок, засвідчив, що перед самою зупинкою йому здалося, ніби на шлях гупнуло щось важке. Але через густий туман він нічого не розгледів. Тоді він про це не заявив. А що це з містером Голмсом?
Очі мого приятеля були прикуті до того місця, де рейки, загинаючись, виповзають із тунелю. Станція «Елдґейт» — вузлова, і тому тут багато стрілок. Саме на них і був спрямований гострий, допитливий погляд Голмса, і на його вдумливому, жвавому обличчі я помітив настільки добре знайомий мені вираз: щільно стиснуті губи, тремтливі ніздрі, зведені в одну лінію важкі густі брови.
— Стрілки... — бурмотів він. — Стрілки...
— Стрілки? Що хочете цим сказати?
— На цій дорозі стрілок, вважаю, не так уже й багато?
— Зовсім мало.
— Стрілки й поворот... Ні, присягаюся... Якби це справді було так...
— Та що ж це таке, містере Голмс? Вам щось спало на думку?
— Поки що самі здогади, натяки, не більше. Але справа, безумовно, набуває все більшого інтересу. Вражаюче, разюче... А втім, чому б ні?.. Я ніде не помітив слідів крові.
— Їх майже не було.
— Але ж, здається, рана на голові була жахлива?
— Череп тріснув, але зовнішні ушкодження незначні.
— Усе ж дивно, не могло ж зовсім обійтися без кровотечі! Скажіть, а чи не можна мені обстежити потяг, в якому їхав пасажир, котрий чув падіння чогось важкого?
— Боюся, що ні, містере Голмс. Той потяг давно розформували, вагони потрапили в нові склади.
— Можу запевнити вас, містере Голмс, що всі до єдиного вагони ретельно оглянули, — озвався Лестрейд. — Я простежив за цим особисто.
До явних недоліків мого приятеля варто віднести його нетерпимість до людей, котрі не грішать інтелектом настільки ж метким і гнучким, як його власний.
— Швидше за все, — погодився він та обернувся. — Між іншим, я мав намір оглядати не вагони. Ватсоне, довше нам тут залишатися немає причин, усе, що було потрібно, вже зробили. Не будемо вас більше затримувати, містере Лестрейд. Тепер наш шлях лежить до Вулвіча.
На станції «Лондонський міст» Голмс склав телеграму і, перш ніж її відправити, показав мені. Текст був такий:
«У темряві з’явилося світло, але може потьмяніти. Прошу до нашого повернення надіслати через уповноваженого на Бейкер-стрит повний список іноземних шпигунів і міжнародних агентів, котрі нині перебувають в Англії, з детальними адресами. Шерлок».
— Це може нам знадобитися, — зауважив Голмс, коли ми сіли в потяг, що прямує до Вулвіча. — Маємо бути вдячні Майкрофту: він залучив нас до розслідування справи, яка обіцяє бути надзвичайно цікавою.