— О п’ятій.
— Де зберігалися документи?
— Он у тому сейфі. Я їх особисто туди поклав.
— Сторожі при будівлі немає?
— Сторож є, але він охороняє не лише наш відділ. Це — старий вояк, людина повністю надійна. Він нічого не бачив. Того вечора, правда, був жахливий туман, неймовірно густий.
— Припустімо, що Кедоґен Вест надумав би зайти в приміщення ввечері; йому знадобилися б три ключі, щоб дістатися до паперів, чи не так?
— Еге ж. Ключ від вхідних дверей, ключ від покою та ключ від сейфа.
— Ключі були лише у вас та сера Джеймса Волтера?
— Від приміщень у мене ключів немає, лише від сейфа.
— Сер Джеймс вирізнявся акуратністю?
— Гадаю, що так. Знаю лише, що всі три ключі він носив на одному кільці. Я їх часто бачив у нього.
— І це кільце з ключами брав із собою, коли їхав до Лондона?
— Він казав, що завжди тримає їх при собі.
— І ви також ніколи не розлучаєтеся зі своїм ключем?
— Ніколи.
— Отже, Вест, якщо злочинець справді він, зробив дублікати. Але ж у нього жодних ключів не виявили. Ще одне питання: якби хтось із працівників, котрі працюють у цьому приміщенні, вирішив продати військову таємницю, чи не простіше було б для цього скопіювати креслення, ніж викрадати оригінали, як це було зроблено?
— Щоб скопіювати їх як слід, потрібні неабиякі технічні навички.
— Вони, вочевидь, були і в сера Джеймса, і в Кедоґена Веста. Вони є й у вас.
— Певна річ, але я прошу не вплутувати мене в цю історію, містере Голмс. І даремно гадати, як воно могло бути, коли відомо, що креслення знайшли в кишені Веста.
— Але зважте, все ж дуже дивно, що він пішов на такий ризик і прихопив із собою оригінали, коли міг спокійнісінько їх скопіювати та продати копії.
— Звісно, дивно, проте взяли саме оригінали.
— Чим більше шукаєш, тим більше загадкового розкривається в цій справі. Відсутні три документи все ще не знайшли. Наскільки я зрозумів, вони найважливіші?
— Атож.
— Чи означає це, що той, до кого ці три креслення потрапили, отримав можливість побудувати підводний човен Брюса Партінґтона, обійшовшись без інших семи креслень?
— Я якраз про це й доповідав в адміралтействі. Але сьогодні знову переглянув креслення й засумнівався. На одному з документів, що повернулися, є креслення клапанів і автоматичних затворів. Доки іноземці самі їх не винайдуть, ніяк не зможуть побудувати човен Брюса Партінґтона. Утім, обійти таку заваду буде не надто важко.
— Отже, три відсутні креслення — основа всього?
— Без сумніву.
— Якщо не заперечуєте, я проведу невеликий огляд приміщення. Більше в мене до вас запитань немає.
Голмс обстежив замок сейфа, обійшов усю кімнату і насамкінець перевірив залізні віконниці на вікнах. Тільки коли ми вже опинилися на газоні перед будинком, детектив знову пожвавішав. Під вікном росло лаврове дерево, — деякі з його гілок виявилися погнутими, інші зламані. Голмс ретельно досліджував їх за допомогою лупи, оглянув також ледь помітні сліди на землі. І нарешті, попросивши старшого клерка зачинити металеві віконниці, звернув мою увагу на те, що стулки трохи не сходяться посередині й із вулиці можна розгледіти, що діється всередині.
— Сліди, природно, майже зникли, втратили свою цінність після трьох днів зволікань. Вони можуть щось означати, а можуть і не мати жодного значення. Ну, Ватсоне, гадаю, із Вулвічем наразі все. Тут наша здобич незначна. Подивимося, чи не досягнемо більшого в Лондоні.
Проте ми таки спіймали дещо в наші сіті, перш ніж покинули Вулвіч. Касир на станції без жодних вагань заявив, що в понеділок увечері бачив Кедоґена Веста, бо добре знав його в обличчя. Той узяв квиток третього класу на потяг о 8.15 до станції «Лондонський міст». Вест був сам, і касира вразив його вкрай нервовий і тривожний стан. Він був настільки схвильований, що ніяк не міг зібрати здачу, касирові довелося йому допомогти. Ознайомившись із розкладом, ми переконалися, що потяг, який відходив о 8.15, був фактично першим, яким Вест міг виїхати до Лондона, після того як о пів на восьму залишив наречену на вулиці.
— Спробуймо відновити перебіг подій, — зазначив Голмс, помовчавши хвилин тридцять. — Ні, чесно, ми з вами ще не стикалися з настільки складною справою. З кожним кроком наштовхуєшся на нову перепону. І все ж ми помітно просунулися вперед. Результати допиту у Вулвічі в основному свідчать проти Веста, але дещо, помічене нами під вікном офісу, дозволяє вибудувати сприятливішу для нього гіпотезу. Припустімо, що до нього звернувся іноземний агент. Він міг узяти з Веста таку присягу, що той був змушений мовчати. Але ця думка його переймала, на що вказують ті уривчасті зауваження та натяки, про які розповіла нам його наречена. Припустімо далі, що в той час, коли вони йшли до театру, він побачив у тумані цього самого агента, котрий прямує до будівлі Арсеналу. Вест був імпульсивним, діяв не замислюючись. Коли справа стосувалася його громадянського обов’язку, все інше для нього відразу втрачало значення. Він пішов за агентом, став під вікном, бачив, як злодій краде документи, і кинувся за ним навздогін. Тоді знімається питання, чому взяли оригінали, а не зняли копії, сторонній особі зробити це було неможливо. Бачите, ніби все логічно.