– Гм, і що далі?
– А далі треба було рятувати чоловіка… У Єви виникла чудова ідея заробітку: вона пропонувала заможним тлустим чоловікам за кілька місяців повернути їм гарне зграбне тіло. Умовою була сплата грошового внеску і повне інкогніто. Саме для цього п’ятьом товстунам, які пристали на її пропозицію, була потрібна історія зі зникненням.
– Стривайте, стривайте, – поліціянт звівся з крісла, – отже, зникнення п’ятьох вельмож – байка?
– Я вже казав, що вони самі його організували. І навіть продемонстрував, у який спосіб, – нагадав Герман. – До того ж, фон Ранінгер, начальник празької поліції, подбав про те, щоб столичні слідчі не здіймали галасу.
– Гаразд, – Станіслав стиснув голову, мовби боячись, що думки не втримаються купи і розлетяться, – а хто були ті люди, що сіли замість тієї п’ятірки в сани?
– Їхні слуги, mon amie.[12] Вони поселилися тут, на цій віллі, в той час, як господарі проживали в «Медовій Єві». А потім перші помінялися місцями з другими. Ось чому ми їх там не знайшли…
– Геніально, чорт забирай! – не втримався поліціянт.
– А тепер найголовніше, – тут Кислович пильно глянув на Єву. – Я все не міг збагнути, яка сила здолала мене вчора ввечері. Аж поки не згадав, що ваша служниця доливала у вогонь каміна і ламп якусь олію з дивним квітковим запахом. Це олія шалфею, пані Єво, чи не так? Вона в дивний спосіб впливає на людський мозок: уводить у запаморочення і провокує відчуття насолоди. В такому стані людина здатна на все. Наприклад, переказати комусь іншому всі свої статки. Словом, ті панове, може, й не отримали тіло, яке мали в юності, зате Австро-Угорщина втратила п’ятьох багатіїв. Всіма їхніми статками володіє тепер полковник Гроцький. Ось де головна мета цього задуму. Чи не так, люба Єво?
Пані Гроцька вже давно себе опанувала і слухала зі спокійною і чарівною посмішкою на вустах. З таким же спокоєм вона спостерігала, як лікар вколює знеболююче її чоловіку.
– Все так, мій любий Германе. Мені здавалось, що з повітовою поліцією не буде клопоту, аж тут з’явилися ви, – Єва підвелася і зробила крок у бік сходів. – Я не прагну виправдання, але ви повинні знати, що це він змусив мене. Ось тому я навіть не намагалася сьогодні, хоч він мені наказав, переконати вас приєднатися до цієї справи.
Жінка кивнула в бік непритомного полковника.
– Вам вирішувати, що зі мною буде далі… Але ходімо, я покажу вам своїх постояльців, і ви побачите, що ніякої кривди їм не завдано.
Вони піднялися на другий поверх, де в просторій залі на широких ліжках мирно, мов діти, спали п’ятеро здорованів.
– Хай їм біс! – Станіслав аж підскочив від здивування. – Ми їх шукаємо, а вони любісінько сплять!
– Тихіше, тихіше, – мовила Єва, – у них режим. Не можна їм зараз прокидатися.
Усі троє вийшли навшпиньках.
– Слухайте, пані Єво, – вже за дверима запитав поліціянт, – а в чому все-таки полягає ваш метод схуднення? Може б, і мені він придався?
Жінка перевела погляд на Германа.
– Запитайте у пана Кисловича. Він вам розповість. Якщо захоче…
Внизу їх з нетерпінням чекав похмурий хірург. Пані Гроцька тепер справді стала вдовою.
За вікном виднілись зледенілі береги Вісли і самотні обриси Вавелю. «Зима в Кракові нічим не відрізняється від зими в Трускавці, – подумалось Герману, – однаково не хочеться висувати носа на вулицю». Він потягнувся за цигаркою і сірниками. В кімнаті почулися легкі кроки, і навпроти вікна постав оголений жіночий силует. Чоловік не встиг запалити цигарку.
– Я не збираюся чекати, поки ти будеш курити, – категорично мовила Єва.
Жінка лягла поруч.
– А ще хочу знову відвідати «Медову Єву». Цілий рік минув, я скучила… Скучила навіть за тим телепнем Станіславом.
Єва натягнула на себе і Германа теплу ковдру.
– Я маю нових замовників, – пошепки додала вона, – товсті і багаті… Тільки більше мені не заважай.