Выбрать главу

Невеликим розгалуженням каналу вода добігла до самого села, влилась у висохле річище джерела, а потім наповнювала став, викопаний школярами.

Асмік дуже зраділа. Вона побігла на ферму, відкрила ворота і погнала доставка своїх захирілих вихованців. Гуси, качки, водяні курочки, б’ючи крилами, кинулись у воду. їх радісне гелготання і крики весь день стояли над селом. Ожили не лише пташенята, а й бджоли.

Радісно, гомінко цього дня було в селі Лчаван. Не брав участі в загальній радості лише один вішап, який протягом століть лякав селян своїм грізним ревінням. Він раптом замовк, і ніхто в селі не помітив цього.

…Увечері на сільській площі зібрався мітинг, присвячений радісній події.

Героями дня були, звичайно, гоні натуралісти — Камо, Армен і їхні товариші.

Баграт, вітаючи їх від імені партійної організації, сказав:

— Маючи таких дітей, як ви, наша велика Радянська країна завжди буде переможницею.

Учитель, який весь час керував гуртком юних натуралістів, звернувся до односельчан:

— Дорогі товариші! Відважні хлоп’ята нашого села звільнили, нарешті, з вікового ув’язнення воду. Зацвітуть пишно наші сади і поля!.. — він окинув радісним поглядом усіх колгоспників. На їхніх обличчях сяяли щасливі посмішки. Вчитель говорив далі: — Разом з тим юні натуралісти розкрили таємницю загадкових «воріт пекла», що віками лякали наших дідів і прадідів…

Промову вчителя колгоспники зустріли хвилею оплесків. І, переборюючи своє хвилювання, Арам Акопян встиг вигукнути ще кілька палких слів:

— Наша Батьківщина непереможна тим, що в неї є такі відважні, завзяті хлопці і дівчата!

Останні слова вчителя потонули в звуках зурни і барабана.

В селі Лчаван починалося велике свято.

Чому замовк вішап?

Якщо стати на східному березі Севану спиною до озера і глянути на поля села Лчаван, може здатися, що там, під ніжним гірським вітерцем, злегка хвилюється друге, золотисте озеро, — озеро пшениці, що так пишно розрослась.

Коли бригадир Овсеп підносить угору руку і каже: «Гоп!» — це означає, що бункер комбайна повний і його треба спорожнити. Підходить автомашина, забирає золоте зерно і відвозить його в колгоспне зерносховище.

Після одної з таких погрузок Сето і Артуш підійшли до бригадира Овсепа.

— Дозволь мені і Артушу, — сказав Сето, — піти в село, нас викликає секретар комсомольської організації.

— Який секретар? — нахмурився Овсеп.

— Секретар нашої організації комсомольської — Камо.

Лице Овсепа прояснилось:

— Камо? Ну, йдіть, коли Камо кличе, — він без діла від роботи не відірве. Щось важливе…

На терасі у Камо зібрались юні натуралісти села Лчаван і дід Асатур. Коли до них підійшли Сето і Артуш, Камо сказав:

— Ну, тепер усі в зборі, ми тільки вас і чекали. Нам сьогодні доведеться вирішити важливе питання: чому замовк вішап озера Гіллі?

— А й справді, — здивувався Артуш, — щось його зовсім не чути…

— Та хіба він, боячись нас, подасть голос?.. — похвалився Грикор.

— Нам зараз не до жартів, — серйозно зупинив його Камо. — Ми, юні натуралісти села Лчаван, сьогодні повинні розкрити таємницю озера Гіллі і покласти край усяким вигаданим «чудесам», а також таємниці «воріт пекла», яку ми викрили… Ми розділимось на два загони. Один піде на Чорні скелі, другий — на озеро Гіллі.

Тон у Камо був офіціальний, командирський.

— Замовк вішап? Ну й що ж, тим краще, що його не чути. Чого ж нам турбуватися? — здивувався Сето.

— Як це «тим краще»? — з удаваним обуренням сказав Грикор. — Люди від дня народження слухали його приємний голос, а він, як бачите, раптом замовк. Як без нього селу бути? Всі звикли, зжилися… Усім зараз не по собі без нього…

— Повинні ж ми з’ясувати, звідки бралося це ревіння? Як ви думаєте? — спитав Камо.

Хлопці захвилювались:

— А як же ми це з’ясуємо?

— Це таємниця нашого вченого, — сказав Камо, і всі глянули на Армена.

— Ні, поки я не дізнаюсь, як саме ти хочеш з’ясувати таємницю озера, я нікуди не піду, — озвалась Асмік і, ображена, пішла на другий бік тераси. — Все якісь таємниці, загадки… Цей Армен завжди тримає нас в тривозі.

Армен посміхнувся:

— По-перше, це не моя таємниця. Наш Арам Акопян поставив перед нами завдання — з’ясувати це. А по-друге, хіба не зрозуміло те, що я роблю? Скажіть, хто з вас чув, як реве вішап відтоді, як ми випустили з печери воду?

— Ніхто…

— Я багатьох питав — ніхто не чув… хіба ж не зрозуміло, що є якийсь зв’язок між водою, що була замурована в Чорних скелях і вішапом озера Гіллі?