А там внизу, працює вже нова ГЕС. Завжди глухий гул її зараз не долинає до машини. Останнє, що встигають ще побачити паші герої — це розбитий блискавкою дуб. Від його розчахнутого стовбура відросли нові, молоді, сильні пагінці, що вкрились пишним листям і тягнуться до сонця.
Отам ти упав під час грози, — з ніжною посмішкою говорить раптом струнка дівчина з чудовим каштановим волоссям, показуючи рукою в бік старого дуба.
— Так, — мрійно відповідає їй юнак атлетичної будови, — це було в один з чудових днів нашого золотого дитинства…
І всі мовчки дивляться на гірські кряжі, що виринають з ранкового серпанку.
— А що, вже немає на Чанчакарі бджіл? — знову порушує мовчанку струнка дівчина, глянувши на руді скелі.
Вони тепер дзижчать на колгоспній пасіці, — відповідає хтось дівчині.
— А чудеса?
— Чудеса? А хіба не чудо цей бурхливий потік, ця багатокольорова райдуга серед темних скель? Хіба не чудо цей канал, вода?..
Всі переводять свої щасливі погляди на блакитну поверхню спокійного в погожі дні озера Севан.