— Ви маєте слушність. Щоб убити свого ближнього, не обов'язково, як гадає більшість людей, підписати, припустімо, миш'яку або зіштовхнути жертву зі скелі… — Хемілтон нахилився до мене й поволі промовив, дивлячись просто у вічі:— Я знав одну злочинницю. Дуже добре знав, скажу вам. Навіть кохав її… І тепер ще інколи мені здається, ніби я кохаю її… Це жахливо, жахливо… Бачите, вона зважилась на злочин задля мене. У жінок подеколи вселяється диявол. Ви б нізащо не повірили, що така мила, така чарівна дівчина, справжній ангел, може послати дитину в море, напевно знаючи, що вона не випливе. Хіба ви повірите, що це може зробити жінка?
Я не витримав, перебив його:
— І ви певні, що то був обдуманий злочин?
Х'юго наче протверезився.
— Так, — відповів. — Хоч нікому іншому це й на думку не спало. Та коли я поглянув на неї, усе зрозумів — прочитав в її очах. І вона це зрозуміла. Злочинниця не врахувала лише одного: я палко кохав цю дитину.
Він більше нічого не сказав, але мені не коштувало багатьох зусиль прослідити всю цю історію в зворотному напрямку й встановити ім'я Віри Клейторн.
Бракувало ще десятого злочинця. Ним виявився якийсь Морріс, досить-таки темна особа. Опріч багатьох брудних справ, він ще й торгував наркотиками. Я знав, що він знадив до опіуму дочку моїх приятелів. Вона покінчила життя самогубством в двадцять один рік.
Поки я провадив дізнання, в думці поступово визрівав план цієї акції. Остаточно він сформувався після зустрічі з лікарем, на Харлі-стріт. Я переніс одну операцію і мав незабаром перенести другу, та цей лікар запевнив мене, що хірургічне втручання навряд чи врятує мене. Певна річ, мій ескулап подав мені цю інформацію у досить мудрованій формі, але я звик доскіпуватися істини будь-якого твердження.
Я не виклав лікареві своєї думки, що моя смерть не повинна бути повільною й розтягнутою. Я маю загинути в полум’ї боротьби. Раніше ніж умерти, я повинен відчути, що таке справжнє життя!
Тепер переходжу до механіки масового вбивства на Індіанському острові.
Через Морріса я — інкогніто — придбав острів: він був дойда в таких справах, коли треба замести сліди. Кожному з гостей, виходячи з відомостей, що їх я зібрав, надіслав запрошення, і як я й передбачав, усі вони прибули 8 серпня на Індіанський острів. Я замішався серед гостей.
Моррісова доля була також визначена наперед. У нього було розладнане травлення, і я перед від'їздом з Лондона дав йому таблетку, яка нібито чудово вплинула на мій власний шлунок. Він мав прийняти її перед сном. Морріс узяв її в мене без найменшої підозри — він був трохи іпохондриком. Я знав цього типа й був певен, що він не залишить після себе будь-яких компрометуючих паперів.
З особливою ретельністю я визначив послідовність, в якій мали загинути мої жертви на острові. Адже серед моїх гостей були люди різної міри винності. Ті, хто були винні меншою мірою, мали, як я вважав, піти зі сцени першими й уникнути тих тривалих страждань і випробувань страхом, на які приречені були найбездушніші вбивці. Ентоні Марстон і місіс Роджерс померли першими — один нагло, друга — у праведному сні. Марстон, як я зрозумів, був людиною, позбавленою почуття моральної відповідальності за свої вчинки, — почуття, що властиве більшості з нас. Він був просто аморальною людиною, наче варвар. Щодо місіс Роджерс, то вона, безперечно, діяла значною мірою під впливом свого чоловіка.
Немає потреби детально описувати, як ці двоє прийняли смерть. Поліції легко було це встановити. Ціаністий калій без особливих утруднень може одержати перший-ліпший домовласник для знищення ос. Я теж мав трохи цієї отрути, і мені неважко було підсипати її у напівпорожню Марстонову чарку під час загального напруження, що настало після прослухання грампластиики.
Мушу сказати, що я уважно стежив за виразом обличчя моїх гостей під час оголошення обвинувачення, і в мене не виникло щонайменшого сумніву — і запорукою цьому мій багаторічний суддівський досвід, — що всі вони, без винятку, винні.
Під час недавніх приступів хвороби мені приписали снотворне — хлорал. Мені неважко було назбирати смертельну дозу цього зілля. Коли Роджерс приніс бренді для своєї дружини й поставив склянку на стіл, у гостей ще не виникало серйозних підозрінь. Тому я без особливих зусиль всипав туди чималеньку порцію снотворного.
Генерал Макартур помер без страждань. Старанно вибравши зручний момент, я залишив терасу, підібрався до нього, та він, заглиблений у свої мрії, навіть не помітив мого наближення.