У випадку з мадам Л’Еспане та її дочкою від самого початку нашого розслідування стало зрозуміло, що було скоєно саме вбивство. Імовірність самогубства навіть не розглядалася. Тут ми також виключаємо таку можливість. Вигляд трупа, який знайшли неподалік від застави Дюруль, не залишає щодо цього жодних сумнівів. Але висловлюються думки, що тіло вбитої не належить Марі Роже, за впіймання вбивці чи вбивць якої призначена винагорода і щодо якої ми з префектом уклали домовленість. Ми з тобою обидва дуже добре знаємо цього мосьє. Й усвідомлюємо, що цілком довіряти йому не слід. Якщо ми почнемо наше розслідування з трупа та, спіймавши вбивцю, все ж з’ясуємо, що це тіло якоїсь іншої дівчини, а зовсім не Марі, або ж одразу припустимо, що Марі жива та знайдемо її — знайдемо цілою та неушкодженою, — то в обох випадках це марна праця, оскільки ми маємо справу з мосьє Г.... Тож нам, якщо не правосуддю, необхідно обов’язкового з самого початку встановити, чи справді труп, який виловили в Сені, належить зниклій Марі Роже.
Аргументи «L’Etoile» справили враження на публіку, та й сама газета переконана в їхній важливості й незаперечності, про що свідчить перший рядок однієї замітки, яка присвячена справі Марі Роже. А саме: «Декілька ранкових газет обговорюють переконливу статтю в номері „L’Etoile“ за понеділок». На мій погляд, вона не доводить нічого, окрім запопадливості автора. Не можна забувати про те, що в цілому головною метою нашої преси є створення сенсації, висловлення й доведення власної точки зору, а не дослідження істини. Бо пошук істини визначає напрямок роботи журналістів, тільки коли допомагає здійснити основний намір. Якщо газета дотримується загальної думки (якою б обґрунтованою вона не була), їй ніколи не здобути успіху. Переважна більшість людей вважає мудрецем тільки того, чий погляд на справу різко відрізняється від загальноприйнятого. В логічних міркуваннях, так само як і в літературі, найбільшим і найшвидшим успіхом користується епіграма, хоча в обох випадках вона має найменше значення.
Я хочу сказати, що припущення, ніби Марі Роже жива, було висунуто «L’Etoile» через несподіваність і мелодраматичність такої ідеї, а зовсім не через її правдоподібність, і з тієї ж таки причини воно знайшло підтримку серед загалу. Розберімо послідовно всі докази, опубліковані в газеті, і спробуймо звільнити їх від непослідовності, з якою вони викладені.
Перш за все, автор прагне довести, що між зникненням Марі та виявленням тіла в річці минуло зовсім мало часу, тож це не може бути труп дівчини. Аби досягти своєї мети, журналіст скорочує цей проміжок настільки, наскільки це можливо. У своєму необачному прагненні він одразу робить поспішне й голослівне припущення: «Безглуздо стверджувати те, що вбивство (якщо можна говорити про вбивство) було скоєно так швидко, що вбивці скинули тіло у річку до полуночі». Одразу виникає природне питання: чому? Чому безглуздо буде припустити, що дівчину позбавили життя за п’ять хвилин потому, як вона вийшла з дому? Чому безглуздо припустити, що злочин було скоєно в інший проміжок часу? Вбивали і вбивають, не зважаючи на час доби. Але навіть якби Марі вбили будь-якої хвилини упродовж неділі з дев’ятої години ранку до за чверть дванадцята ночі, у злочинців і тоді залишився б час для того, щоб «скинути тіло у річку до полуночі». Це припущення зводиться до того, що вбивство взагалі не було скоєне в неділю, але якщо ми дозволимо «L’Etoile» висувати такі твердження, нам доведеться й надалі пробачати їй всі вільності. Фраза, що починається словами: «Безглуздо стверджувати те, що…» і т. д. , незалежно від того, в якому вигляді вона з’являлася в «L’Etoile», могла би бути породжена такою думкою автора: «Безглуздо стверджувати те, що вбивство (якщо справді можна говорити про вбивство) було скоєно так швидко, що вбивці скинули тіло у річку до полуночі; безглуздо стверджувати все це, наголошуємо ми, та в той сам час безглуздо припускати (як ми твердо вирішили зробити), що тіло скинули в річку після полуночі», — цей висновок сам по собі досить нелогічний, але не такий абсурдний, як той, що надрукували в статті.