Ніна все ж отримала чай: гарячий і дуже солодкий. Відпила ковток, відставила чашку, а потім скорчилася на тапчані. Хуберт обійняв її та незграбно поплескав по спині.
— Усе буде добре. Твоя мама захворіла, але ж це не означає, що вона помре.
— Ти не розумієш, — дівчина похитала головою.
— То, може, ти мені поясниш?
Ніна витерла очі, хоча ж не плакала.
— Я повинна була здогадатися раніше, — заявила з гіркотою в голосі. — Адже це очевидно.
— Ти про що?
— Про те, хто вбив Антекових батьків. Вікно хати замале, аби хтось у нього заліз, а в дверях сиділи ксьондз і коваль — навіть якби в будинку і був хтось чужий, то після вбивства він не зумів би вийти так, щоб його ніхто не помітив. Тож із самого початку існувало лише кілька можливостей: що це Антек або ксьондз, якого прикривав коваль (чи навпаки), або коваль і ксьондз разом, у змові. Ще один варіант: коваль і ксьондз чомусь збрехали про те, що вони весь час сиділи на призьбі, а насправді — кудись пішли, і в хату прослизнув хтось інший. Або ж батьки хлопців повбивали одне одного, але це останнє здавалося мені ледь імовірним.
— Шість можливостей, ага, — Хуберт покивав. — Більше бути не може.
— Але ж ні, є ще й сьома.
— Лис? — очі хлопця розширилися. — Ти ж не хочеш сказати, що трирічна дитина…
— Ні, що ти!
— Тоді хто?
— Ніхто, у цьому й річ. Антек бавився з молодшим братом, як Лис і сказав, а батьки поралися у великій кімнаті. Більше там нікого не було.
— Нічого не розумію.
— Це був нещасний випадок. Неймовірний, дурнуватий нещасний випадок, який не трапився б, якби не магія.
Вона уявила це, на кілька хвилин відклавши думки про матір: Кароль Квітень заходить до хати й говорить дружині, що коваль і ксьондз прийшли поговорити з Антеком. Жінка частує гостей кисляком. Тепер батьки повинні погукати сина, але вони зволікають, бо ані вугляр, ані його дружина не мають причин якось занадто любити чи шанувати найповажніших мешканців села. Думають, що зробити в цій ситуації, вони злі на хлопця, але не бажають, щоб у його виховання втручалися чужі люди. Кароль машинально продовжує роботу, яку перервав прихід гостей. Скажімо, має намір трохи відремонтувати шафу, де один із цвяшків уже наполовину прибитий (Ніна пам’ятала, як він стирчав з деревини). Тож бере сокиру, розвертає її і… не потрапляє, сокира відлітає, а вістря устромлюється чоловікові у голову. Дружина біжить йому на допомогу, перечіпається і б’ється лобом об гострий куток печі (її тіло лежало біля пічки). Можливо? Авжеж ні, шанс на щось подібне — один до мільйона. Але втрутилася магія, яка зробила так, що сталося майже неможливе.
— Навіщо магії вбивати батьків Антека? — запитав Хуберт.
— Оскільки він зробив те саме, що і я. Мені здалося, що я така мудра, але ж я була не першою, а другою. Антек також додумався, що не обов’язково бути сиротою, щоби скласти янгольський тест. Прочитав Юзефову книжку, пішов у костьол і переміг почвару. А магія вирішила, що коли він — сирота, то, звісно, не може мати батьків, тож Кароль і Данута мусили померти. Тепер розумієш? Саме це сталося, коли я розмовляла по телефону з матір’ю — і вона одразу відчула себе погано.
— Янгол знав, що так має скінчитися?
— Не уявляю. Може, й ні, бо вони ж і самі не знають, як запрацює їхня магія на Землі, — Ніна застогнала, наче раптом заболів живіт. — Що я наробила…
— Чекай, але ж це не має сенсу. Якщо Антек був тим самим сиротою, то яким чином після його смерті привидів раптом стало більше? Це дійсно було прокляття?
— Ні. Не було ані вбивства, ані прокляття. Проблема в тому, що янгол витягнув Антека трохи раніше, ніж хлопець закінчив тест. Так мені здається. А потім Антек помер, янгол зник, і більше не було перешкод, щоби привид відродився, звільнився — і навіть щоби їх побільшало.
— Звучить справді складно, — буркнув Хуберт.
— Аж ніяк, — Ніна потягнулася за чаєм. Гарячий солодкий напій трохи її заспокоїв, а розмова призвела до того, що вона не зосереджувалася вже так сильно на думках про найгірше. — Це… просто біологія. Янгол тримає привида на прив’язі, Антек був його природним ворогом, як вовк — ворог зайців. Але що відбувається, коли в лісі забракне вовків?
— Вони починають розмножуватися, — договорив Хуберт.
Ніна кивнула. У глибині будинку почувся дзвоник, і дівчина миттєво забула про привидів, вовків і зайців. Застигла, напружилася, прислуховуючись до тихої розмови, а потім до звуку кроків.
До зали увійшла Ева Вішневська.
— Твоя мама одужає. Стався серцевий напад, але небезпеки для життя немає.