— Зробімо так, — нахилилася до Яцека. — Я на хвилинку вийду, а ти тим часом почнеш чистити швидше. Коли я повернуся, буде здаватися, наче ми працювали вдвох. Нормально?
— А я не можу піти з тобою?
— Ні, бо коли Миша прийде об одинадцятій і побачить нечищену картоплю, то про все здогадається.
— Вона може прийти раніше.
— Тоді скажеш, що я на хвилинку вийшла до туалету й от-от повернуся.
— Ну, нехай так, — хлопець був не в захваті.
Ніна витерла долоні об фартух, який дала Миша, тоді накинула пальто на плечі й вийшла з кухні.
Найкраще було б вилізти на дах, звідки відкривався гарний вид навколо. Тож дівчина попростувала високими металевими сходами вгору, намагаючись запам’ятати дорогу. Завертала у вузькі коридори, минала порожні зали, де у вікнах стирчали повибивані шибки, а під стінами лежали товсті, наче килими, шари пилюки. Двічі їй довелося відступити: обережно, навшпиньках. Одного разу, коли опинилася у приміщенні, повному солдат, що різалися в карти, а вдруге — коли побачила групу підлітків, зайнятих миттям підлоги в порожньому залі з високим склепінням.
Але нарешті вона дісталася четвертого поверху, того місця, де закінчувалися сходи, а вище була тільки металева драбина до прямокутного люка. Ніна насилу підняла ляду, намагаючись не запорошити курявою очі, і за мить опинилася на даху — збоку від високої фабричної труби, яку не помітила раніше в темряві. У бетон було вбито залізні східці, що вели вгору. Ніна пошарпала найнижчу й вирішила, що вони достатньо міцні.
Її спокушало влізти на трубу, але ж, якщо вона там опиниться, усі її побачать. Про всяк випадок дівчина підібралася до краю даху й визирнула вниз. Побачила групу Тамари, що ремонтувала дротяну огорожу, і двох солдатів, які розмовляли, покурюючи цигарки. Ніхто не дивився вгору.
З такої висоти вона бачила лише фабрику, плац перед воротами й чималий шмат лісу. З труби зуміла б помітити якесь село або містечко, хоча б якесь місце, куди можна піти по допомогу.
Із душею у п’ятах вона полізла нагору. Зазвичай дівчина добре переносила велику висоту, але зараз у неї паморочилося в голові, а в шлунку було неприємне відчуття. «Не дивися вниз», — наказала вона собі. Деякі скоби хилиталися, інші трималися в бетоні на чесному слові. Ноги ковзали по мокрих залізних прутах, крижаний вітер свистів у вуха й ліз під пальто. Що вище, то більш поривчастими ставали його подихи, аж нарешті Ніна ледь могла дихати, наче виставила голову у вікно швидкісного поїзду.
На тремтливих ногах вона дісталася вершини й роззирнулася. Ліс… ліс був усюди, наче неспокійне буре море, де-не-де позначене плямами темної зелені. Жодного містечка. Хоча… Ніна напружила зір. Між деревами, зовсім недалеко, побачила щось, що здавалося дахом хати, а поряд був інший дах. Якесь село? Звісно, це не місто, проте хоча б щось.
Вона почала злазити, обережно намацуючи ногами скоби. Тільки не дивитися вниз. Але якоїсь миті подивилася, і серце одразу підстрибнуло в грудях, і зовсім не через висоту.
На даху, спершись на одну з найнижчих труб, на неї чекав Лис. Ховаючи в руці вогник, запалював цигарку. Глянув на Ніну і повернувся до перерваної справи.
На мить вона відчула абсурдне бажання так і залишитися, зависнувши між небом та землею. От тільки це не мало сенсу: він уже її бачив.
Вона продовжила шлях униз, а на останній скобі ще й послизнулася. Лис підхопив її, допоміг утримати рівновагу, а потім прибрав руку.
— Вибач, — сказав. — Я не хотів бути ввічливим. Це лише рефлекси.
— Я… — Ніна гадки не мала, що тепер робити.
Чоловік не здавався розлюченим — радше трохи веселим. Вона не знала, добре це чи погано.
— Ти прийшла роззирнутися, розумію. Уже знаєш, де ми?
Цієї миті вона припустилася помилки: була роздратована і невиспана, до того ж їй набридло грати дурепу.
— Посеред Біловезької пущі. Отам кордон, — дівчина махнула рукою на схід. — А якби я хотіла вийти з лісу, то мала б іти отуди, — показала в інший бік.
— Ну, будь ласка, — посміхнувся Лис. — А начебто дівчата не розуміються на мапах. Тоді ти напевне знаєш: щоби вийти з пущі, потрібно десь вісім годин. Звічно, якщо ти не втратиш дорогу, бо внизу, між деревами, усе здається зовсім інакшим, ніж нагорі. А тому тобі довелося б ночувати в лісі, а вночі температура падає нижче від нуля. І вовки — ти знаєш, що тут є вовки? А також багато інших небезпечних створінь. Пам’ятай про це, якщо тобі спаде на думку тікати.