Відчула себе поганюче. Як вона могла так подумати?! Може, саме це й було найгірше з того, що ВОНИ робили з людиною: наказували обирати, кого з приятелів зрадити першим.
Голуб дивився вичікувально. Ніна похитала головою.
— Я справді не знаю. Була надто зайнята тим, що боялася і ховалася. Яцек, Тамара й Хуберт майже весь час були зі мною, тож це не вони, а щодо інших — навіть не знаю.
Сподівалася, що він на неї тиснутиме, але він ні сіло ні впало змінив тему.
— Розкажи мені про янгола, який був у Маркотах.
Потім він ще розпитував про магію (чи Ніна зауважила щось, що неможливо було б жодним чином пояснити), про Обраного й про їхню опікунку, пані Целіну. Дівчина намагалася, з одного боку, дотримуватися правди настільки близько, як тільки було можливо — щоб Голуб не впіймав її на жодній серйозній суперечності, а з другого — не зрадити нічого, чого зрадити вона не має. Як наслідок, усе звелося до постійного повторювання: не знаю, не звернула уваги, не думала про це. Інколи вона була незадоволена сама собою. Здавалася ідіоткою, точнісінько як і казав Яцек.
Поручник знову спитав про Бестію. Ніна почувалася дедалі більше змореною і вичерпаною, допит щомиті ставав хаотичнішим. До того ж інколи вона могла б закластися, що Голуб навіть не слухає її відповідей. Може, вся справа в тому, щоби її залякати й дезорієнтувати, вона ж мало що знала про методи допитів, а може…
— Розкажи мені про останню ніч, яку ти провела в монастирі.
Вона облизнула сухі, наче кора, губи. Трохи жалкувала, що тут немає Лиса зі склянкою води, зараз вона охоче напилася б.
Ризикнути чи ні?
Вирішила ризикнути.
— Ми всі десь бігали, було чимало криків і гонитви коридорами. А я залишилася сама, сиділа в спальні, скрутившись зі страху. Потім повернулися дівчата й сказали, що не хочуть залишатися тут ані на мить довше й що я можу втікати з ними, якщо захочу.
Чекала, дивлячись на поручника, наче рибалка, який прораховує, чи заковтне рибка гачок. Але не помітила жодної реакції, Голуб тільки зітхнув і відсунув папери.
— Добре, мабуть, на сьогодні все. Повертайся до приятельок.
Вона встигла на вечерю, яку тут розвозили на візку. Миша й Ванда пхали двоповерховий скрипучий механізм залою, повною підлітків, уміло оминаючи поставлені в центрі кімнати печі. Старша жінка наливала в кухлі чай з великого термосу, молодша клала на тарілки скибки хліба з паштетною ковбасою. Як повідомила Тамара, треба було все з’їсти й випити раніше, ніж візок доїде до кінця зали, а потім віддати посуд, бо інакше Миша могла запам’ятати повільного в’язня і позбавити його наступної вечері. Ніна думала, що не зможе нічого проковтнути, але тільки-но надкусила хліб, зрозуміла, наскільки зголодніла, і дві скибки зникли із блискавичною швидкістю.
Після вечері в них залишилося десь півгодини до душу, тож вони використали цей час для розмови з хлопцями. Цього разу вони сиділи на ліжку Яцека — уся четвірка з напруженими обличчями.
Маріуш не повернувся, і, здавалося, ніхто й гадки не мав, що з ним сталося.
— Я питав про ту червону картку, — сказав неохоче Хуберт, — але не почув нічого конкретного, самі лише плітки. Знаєте, хтось чув від когось, а той ще від когось. Ніби тих, із червоними картками, забирають до якоїсь кімнати і там замикають, а потім чути тільки крики. Або вивозять у ліс, дають лопату й наказують копати собі могилу, а тоді стріляють над тією могилою в голову. Або…
— Досить, — простогнала Ніна, якій стало погано.
— Ми повинні знати факти, — зауважила Тамара. — Особливо ти, якщо вже хочеш бути детективом.
— Це ніякі не факти, це вигадки, — обурилася Ніна. — Хуберт же сам сказав. Маєш щось конкретне? — звернулася до хлопця, а той похитав головою.
— Ні. Ніхто не знає навіть, звідки взявся вислів «отримати червону картку» і що це означає. Інколи в «червонокартківців» іде кров з носа, очей чи вух, а інколи хтось просто не повертається з допитів.
Ніна насупилася, бо їй дещо спало на думку.
— А де саме ти працюєш?
— Я ж казав тобі: це наче архів.
— Так, але що саме ви там робите?
— Нам дають протоколи допитів, а ми позначаємо відповіді на спеціальних стрічках, кожен код має свою, а потім вкладаємо їх у машину, яка робить на тих стрічках дірки.
У Ніни блиснули очі.
— Чекай, але ж це значить, що ти можеш довідатися, що таке ті червоні картки і що ці люди від нас хочуть! Досить порівняти…