Дівчина потягнулася по свою валізку і вийняла з неї найчистіші блузку й спідницю, які вдалося знайти. Потім роззирнулася, чи немає поблизу якогось хлопця, і швидко перевдяглася. Ще нещодавно таке їй навіть на думку не спало б, але тепер сором був найменшою з проблем. Зрештою, у хлопців також були свої негаразди, та й мало хто з них після цілого робочого дня мав сили підглядати за дівчатами.
Їй треба було б ще трохи помитися, але на це бракувало часу. Що ж, може, їм вдасться знайти душ на якійсь із залізничних станцій.
Застібнувши блузку, вона перехопила погляд Гелени із сусіднього ліжка. Білявка якимсь дивом мала непоганий вигляд: чиста сукня, гладенько зачесане волосся і — уявити тільки! — підфарбовані помадою губи. Ніна, яка віддала б душу за можливість помитися, якусь мить витріщалася на світловолосу, а потім потягнулася по панчохи.
— Дивися, — сказала вона провокаційно, вдягаючи їх на ноги. — Я дуже ретельно вдягаюся. Напевно щось кручу.
Гелена примружила очі.
— Мені здається чи ти й справді трохи пихата, га?
Ніна встала, показала їй язика, а потім промовила найспокійнішим тоном, на який спромоглася:
— Піду помию руки перед вечерею.
— Чого ти так довго? — привітала її Тамара, яка присіла за рогом гаража. — Швидше, Яцек і Хуберт уже всередині.
Ніна озирнулася. Площа перед фабрикою була темною і порожньою, тільки біля брами солдат палив цигарку. Дівчина бачила його фігуру й вогник, що блискав червоним на тлі каламутно-жовтого світла ліхтаря. Сіяв дощик — такий дрібний, що його було видно, лише коли людина дивилася на світло: мільйони сріблястих крапельок, які світилися в пітьмі.
Тамара потягнула подругу до гаража. У ньому пахло мастилом, маслом для двигунів і спаленим деревом. Ніні цей запах чомусь нагадав батька — хоча вони не мали машини, — і раптом вона затужила за домом.
— Сідайте, — Яцек відчинив двері військового джипу.
Хуберт уже сидів спереду на місці пасажира, а дівчата вмостилися на заднє сидіння. Товстенький хлопець нахилився, щось зробив під кермом, і за мить, на здивування Ніни, яка досі не вірила, що це може вдатися, мотор затуркотів.
— Ну то вперед, — сказав Яцек, але не зрушив ані на міліметр. У дзеркальці Ніна помітила його перелякані очі й долоні, стиснуті на кермі. Був смертельно блідий, наче от-от мав зблювати.
Ніна схопила Тамару за руку й стиснула.
— На раз-два-три, — сказала.
— На раз-два-три, — погодився хлопець.
Вони порахували вчотирьох, і машина поволі рушила. На площі здавалося, що Яцек втратить керування, колеса забуксували в багнюці, але, на щастя, йому вдалося втримати напрямок. Вони їхали до брами. «Не відкриють», — подумала Ніна із завмерлим серцем. Хлопець пригальмував, «двірники» розмазували по склу краплі дощу. Ніна сильніше стиснула Тамарину долоню.
Коли вони були вже достатньо близько, солдат відчинив ворота, які розкрилися перед ними, наче брама зачарованого замку. Яцек вдавив педаль газу, джип рвонув уперед.
Вони втекли з Інституту.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ,
в якому Ніна дізнається, що приховує туман,
а потім усе стає ще гірше
— Куди тепер?
— Прямо, а куди ще?
— Вони їдуть за нами? Прокляття, нічого не видно, як тут темно…
— Не панікуй.
— Їдуть?
— Дивися на дорогу.
— Тихо!
— Сама тихо!
Джип підстрибував на ямах, колеса розбризкували воду з калюж. Фари ледь пробивали заслону дощу, сірі стовбури з’являлися на узбіччі в жовтуватому каламутному світлі й одразу тікали назад. Яцек нахилився над кермом, напружений, наче струна, що будь-якої миті може порватися, по його лобі стікав піт. Ніна усвідомила, що коли він сказав: «Мама навчила мене водити», то, ймовірніше, мав на думці їзду вдень і по рівних дорогах, а не гасання на військовому джипі по темному лісі. Багато речей він просто не взяв до уваги, плануючи цю втечу. Наука на майбутнє, подумала Ніна, якщо, звичайно, якесь майбутнє на них чекало.
Ще її мучила думка, що все було занадто просто. Ця машина стояла точнісінько в гаражі без охорони, браму просто відчинили — і все. Це викликало неспокій. Та, може, тут і не було нічого неправдоподібного, ВОНИ могли вирішити, що Каська, яка тікає до хворого батька, — це виняток, що ніхто інший не має причин порушити правила. І вже напевне не думали, що група дітей украде джип і виїде на ньому за ворота.
— Куди тепер? — крикнув Яцек, вирвавши Ніну із задуми.
— Прямо! — чітко відповіла із заднього сидіння Тамара.