— Нас катуватимуть? Зачинять у в’язниці?
— Катування? В’язниця? — шокована жінка дивилася на неї великими очима. — Як тобі така дурість спала на думку?
Або Ласка була геніальною акторкою, або ж не знала, що відбувається в Інституті, або ж і справді ніхто не збирався рвати малолітнім в’язням нігті чи бити їх током. Добре, Ніна — нехай поки з обережністю — була схильна повірити, що це правда.
Певний час вона мовчала. Тамара, яка також закінчила обід, продовжила читати «Ніч у бібліотеці». Ласка крутилася в палаті, а потім зайшла за ширму, де лежала поранена дівчина. Ніна відвела погляд і підтягнула коліна під підборіддя. За хвилину санітарка підійшла до неї з термометром.
— Поміряємо тобі температуру, добре?
Дівчина сунула термометр під пахву. Він був холодний, дівчина аж здригнулася.
— Хочеш що-небудь смачненьке? — запитала Ласка. — Твоїй подрузі, — вона кивнула на Тамару, — я приносила тістечко із кремом, може, і ти таке хочеш?
«Я хочу знову опинитися вдома», — подумала Ніна, але натомість запитала:
— Що тут узагалі відбувається? Ви ж знаєте, правда? Чому нас сюди привезли і що хочуть із нами зробити? Хто ви взагалі такі?
Ласка похитала головою.
— Я не можу цього сказати, на жаль. Такі правила. Можу лише запевнити: якщо ти не намагатимешся більше вийти назовні, то з тобою тут не станеться нічого поганого.
— Хіба що отримаю червону картку.
Жінка, схоже, хотіла заперечити, але все ж кивнула.
— Хіба що отримаєш червону картку. Але таке буває рідко, тож можна не зважати.
— Що означає та червона картка?
— Я не можу сказати. Це…
— Таємниця, я зрозуміла.
Ласка легенько посміхнулася і відгорнула волосся з Ніниного чола.
— Ти розумна дівчинка. Але та втеча була недоречною. Не робіть так більше, прошу вас.
— Ми тільки хотіли повернутися додому… — хлипнула Ніна, а санітарка обережно обійняла її і погладила по спині.
— Знаю, дитинко, знаю. Вас скоро випустять, от побачиш.
Коли Ласка вийшла, Ніна перехопила погляд подруги.
— Ти розклеюєшся, — осудливо промовила Тамара.
— І що? — шморгнула Ніна.
— Ми повинні думати й діяти.
— Ох, та досить тобі, — Ніна відвернулася до стіни й прикрилася ковдрою, хоча подруга, звісно, мала рацію.
Мабуть, вона на якийсь час задрімала, бо, коли прокинулася, за вікнами вже висіла дощова темрява, а на сусідньому ліжку сопіла, прикривши носа книжкою, Тамара. Ніна обережно підвелася — їй треба було сходити в туалет, і вона мала намір зробити це самостійно. Бо, попри те, як її сприймала Ласка, вона не була малою дитиною.
Дівчина знайшла потрібне приміщення і вирішила проблеми, намагаючись контролювати найменший рух, оскільки будь-якої миті її тіло могло відгукнутися різким болем. Скінчивши, вона підняла нічну сорочку й оглянула у дзеркалі ноги, живіт і грудну клітину. На перший погляд, справи здавалися кепськими: тіло було в синцях, місцями кольору брудної зелені, а місцями — фіолетовими, майже чорними. Ніна поспішно опустила сорочку, помила руки й почовгала в палату. По дорозі їй вдалося знайти кімнату, де лежали хлопці. Хуберт, який спав, мав вигляд цілком непоганий, проте, побачивши непритомного Яцека — під крапельницею, з перев’язаною головою, — Ніна відчула, як стискається серце. Вона подумала про його матір, яка десь там, у Ґданську, помирала зараз від занепокоєння, не знаючи, що з її дитиною. Може, якось вдасться передати їй звістку? Але навіть коли так — що далі? Яцекова мама не зможе сюди приїхати, ВОНИ точно цього не дозволять.
Ніна обережно, навшпиньках, відступила. Тамара й далі спала, а в палаті панувала тиша, яку порушував лише шерхіт дощу, що стукотів у шибку. Ніна спробувала витягнути детектив з-під щоки подруги, але та щось пробурмотіла крізь сон і обійняла книжку рукою. Ніна відступила й зосередила увагу на фігурі, яка лежала за ширмою: такій тихій і непорушній, що здавалася майже… мертвою? Ніна підійшла ближче (серце мало не вискакувало з грудей) і якийсь час прислухалася — нарешті вона почула звук дихання, легкого, наче порух літнього вітерцю.
Вона різко підстрибнула, коли за її спиною відчинилися двері.
— Ти не повинна вставати, — лагідно сказала Ласка. — Повертайся до ліжка.
— Що буде з цією дівчиною? — Ніна проігнорувала прохання.
Санітарка помовчала.
— Вона в дуже важкому стані, — промовила за мить.
— То вона помре?
Ласка кивнула.
— Доктор Ведмідь стверджує, що вона, найімовірніше, не переживе сьогоднішньої ночі. Це велике нещастя, Ніно, але…
— А що потім?