Село, між тим, щодалі біднішало, випалення вугілля перестало бути вигідним, частина молоді втекла до міста, а старі із завзятістю, гідною кращого застосування, трималися звичного життя. Й от прийшла зараза — «зле повітря», як говорили селяни — тільки якась дивна, бо зазвичай хвороба забирала найслабших, дітей і старців, а ця вподобала чоловіків і жінок у розквіті сил. За два тижні цвинтар біля костьолу збільшився втричі, а половина дітей у селі втратили батьків. Винятком була родина Кароля, в якій чомусь — наче зла доля хотіла виокремити родину Квітнів і тут, — сталося навпаки: вижили батьки й найстарший син, а померли четверо найменших. Через кілька місяців Данка народила шосту, останню дитину, хлопчика, якому батько дав єврейське ім’я Даніель. Ніні здавалося, що це була ознака бунту, адже Кароль зрозумів, що ані його самого, ані його родину селяни ніколи не сприйматимуть як справжніх поляків, і наче остаточно визнавав своє єврейство. І хоч як дивно, відтоді стосунки між родиною Квітнів і сусідами трохи потеплішали, наче люди вважали, що смерть чотирьох дітей — достатня кара за нечисту кров. Уцілілі хлопці, старший Антек і молодший Даніель, могли зростати доволі спокійно.
Кілька років здавалося, що у Квітнів усе якщо не добре, то принаймні краще, аж поки в рік великої засухи (Ніна здогадувалася, що був то, ймовірно, 1932-й) життя села сколихнули дві події.
Першою, менш серйозною, було прибуття братів Козелів, Яна та Юзефа. Ян називав себе фотографом й увіковічував ті сільські професії, які щезали, — наприклад вуглярство. Юзеф же начебто щось писав, вірші чи прозу (місцеві не дуже відрізняли одне від іншого). Брати винайняли кімнату в коваля і вешталися селом: Ян із великим апаратом на штативі, Юзеф здебільшого в пошуках партнерів, аби розпити келишок чи два. Селяни спочатку ставилися до них недовірливо, навіть ходили плітки, начебто ніякі вони не митці, а бандити, які переховуються в лісі від поліції. Проте із часом присутність Козелів стала для села звичною, особливо з огляду на те, що Юзеф, начебто хворий на сухоти, щоразу рідше потрапляв людям на очі, а Ян нікому не заважав, бо був мовчазний і не цікавився нічим, окрім свого любого апарату, — навіть рум’яними сільськими дівчатами, які ходили за ним і просили, аби він їх сфотографував.
Другою, значно важливішою подією, було прибуття янгола, який одного жовтневого дня впав з неба у криницю Квітнів. За десять хвилин навколо, охаючи й ахаючи, зібралася чимала юрма. Баби притискали дітлахів до широких спідниць, хлопи прикидали, чи впасти перед дивом на коліна, чи, може, краще схопитися за вила. Урешті-решт зробили перше, бо янгол був геть справжній, із крилами, у сяючих шатах — точнісінько як зі святої ікони. Представився ґречно Божим посланцем і заявив, що на якийсь час залишиться у Старих Кутах, після чого попрохав мешканців, аби ті зберігали таємницю.
Коваль хотів вигнати Козелів і взяти на їхнє місце крилатого, але той відмовився — поселюся, сказав, у найбіднішої людини, яку ви найменше поважаєте. Чи то в жида Квітня. Навіть якщо селяни як добрі католики й відчули певну зневагу, ніхто не посмів протестувати. Тож крилатий увійшов у хату Кароля, спав на спеціально принесеному для нього різьбленому ліжку, а сяючу голову клав на гаптовані подушки. Дні проводив у костьолі: зачинявся на ключ і нікому не дозволяв заходити — навіть ксьондзу. Ходили різні чутки, але всі вони були далекі від правди, бо скоро крилатий почав запрошувати до костьолу місцевих сиріт, хлопців і дівчат віком від восьми до шістнадцяти років. Ті візити завжди відбувалися однаково: янгол зачиняв за тими, хто заходив, двері, а через годину чи дві сирота виходив, білий зі страху, наче полотно. Діти, опитані дорослими, казали, що янгол показував їм диявола, ув’язненого в шпарині під олтарем, і пояснював, що начебто сирота, якого погань не наважиться атакувати, має виявитися кимось особливим, героєм, призначеним для кращої долі. Про почесті, які чекають на сироту, янгол розповідав так яскраво, що місцеві дітлахи, не зважаючи на переляк ровесників, і собі пхалися до костьолу. Одним із тих, хто неодмінно хотів помірятися силами з дияволом, виявився Антек. Хлопець кілька разів на день з’являвся у церкві й умовляв, аби крилатий дозволив йому пройти випробування — але завжди отримував ту саму відповідь: ти не підходиш, бо маєш обох батьків. Урешті якогось дня коваль і ксьондз вирішили піти до Квітнів і поговорити з упертим Антеком.