— Йо-ма-йо! — вигукнув той з порогу. — Пане Великий Процесоре! Нічого собі... Здрастуйте! Страшенно радий вас бачити!
— Здрастуйте ще раз, дорогі мої друзі! Я розраховую на вашу допомогу.
І Господар Заекрання повторив друзям свою оповідь про планету Ц.
— Звичайно! Які можуть бути питання? Треба летіти негайно! Рику, в тебе проблем нема? — відразу заквапився Кадим.
— Питань немає. Треба — значить треба, — коротко сказала Шаната.
— Це... Як його... Словом, того... цього...
— Ясно, — з розумінням кивнув головою Великий Процесор, — іншого від вас я й не очікував. Я був упевнений, що ви не покинете друзів у халепі. Готові? Прошу за мною. I, будь ласка, не баріться. Вікно переходу вимагає значних витрат електрики.
Монітор укрився сріблястим туманом і замерехтів. У цей туман з кректанням і бурчанням на недосконалість техніки поліз повновідпадний бос Заекрання. За ним, легко й плавно, немовби юна щучка, пірнула в туман Шаната. Дуже схоже на Великого Процесора кректав Васла, пропихаючи свій, далеко не худорлявий тулубець крізь сімнадцятидюймовий монітор.
— Ти це... як його... — пробурчав він уже крізь екран, — придбав би собі хоча б того... дев’ятнадцяти... цього... дюймовий. Я ж коли-небудь це... руки вивихну! Обидві відразу! Ой!
Це на нього налетів нетерплячий Кадим, який не дочекався, поки Васла покінчить зі своїми висновками, ковзнув у монітор з витягнутими вперед руками, наче пірнав у воду. Останнім в екран пірнув Рикпет, залишивши про всяк випадок на клавіатурі записку, щоб батьки не вимкнули випадково комп’ютер.
Великий Процесор уже сидів у своєму улюбленому кріслі з високою спинкою. За ним стояв усміхнений хлопчисько з обличчям у ластовинні.
— Дронику! — скрикнули всі троє.
Дроник приклав пальця до губів: тихше! Крісло легко котилося навколо великого круглого столу, заставленого комп’ютерами. Хлопчисько, не відстаючи, йшов за своїм паном. Великий Процесор перевірив, як виконуються всі програми, подекуди щось підправив і нарешті повернувся до гостей.
— Все йде нормально... Значить, так, любі мої, ви вирушаєте до сузір’я Зеленого Пса на планету Ц. Щоб уникнути неприємностей, вам потрібно трішки попрацювати на тренажері, а потім поїдемо на космодром. Дронику, приєднуйся до компанії. Давно не бачилися, га?
Дроник задоволено ляскав по плечах старих друзів, і його теж ляскали, усміхалися, щось пригадували. Усіх тішила така зустріч, бо й справді давно не бачилися.
Кадим розчаровано зітхнув: він був уже десь далеко, в неозорих космічних далечінях... А тут на тобі: тренажер! Слово ж бо яке нудне! А що може бути цікавого в тренуванні? Повторюй одне й те саме сто п’ятдесят разів...
Тренажером виявилася велика біла куля з грубими дверцятами. Великий Процесор завів туди всю компанію, розповів і показав, як усім користуватися, після чого пішов у своїх справах.
— Я! Я перший! — Кадим усівся в кріслі пілота, решта розмістилася поруч: Рикпет — у кріслі капітана, Шаната — штурмана, Васла — борт-інженера, Дроник — за радиста.
Кадим, до пуття ще не вивчивши, які де прилади розташовані, одразу поклав руки на пульт керування. Результат, як і слід було сподіватися, виявився сумним: планетоліт одразу вибухнув.
— Так не піде! — заявив Рикпет. — Щойно через твоє невміння ми всі героїчно загинули. Може, нам і поставлять пам’ятник, але від цього легше нікому не буде.
Довелося Кадиму, та й решті, добряче попотіти, вивчаючи прилади, призначення всіх кнопок і перемикачів; на це витратили кілька годин, і лише по тому командир дозволив другу спробу. Цього разу все пройшло набагато ліпше: планетоліт навіть набрав першу космічну швидкість, але вийти на орбіту все одно не вдалося.
— Ти це... як його... двічі вже перетворив нас на тих... Ну... що з крильми! На янголів... От... Може, того... Досить? — не витерпів Васла.
— Нічого-нічого, — Шаната підбадьорила Кадима, який був уже похнюпив носа, — ми спробуємо ще разок.
Усе нормально вийшло тільки з четвертої спроби. Кадим злетів бездоганно, вийшов на орбіту, зробив два витки навколо планети, поки Шаната розраховувала курс на сузір’я Зеленого Пса, і в потрібний момент увімкнув маршрутний двигун. На дошці приладів спалахнула зелена лампа, яка показувала, що все зроблено правильно.
— Нормальний хід, — задоволено сказав командир, — давай іще разок!
Він удовольнився тільки тоді, коли Кадим п’ять разів поспіль злетів без жодних зауважень. Відчинилися двері, й до тренажера ввійшов Великий Процесор.
— Ну, як тут у вас?
— Все нормально, — доповів Рикпет, — ми готові.
— Точно? Обов’язки розподілили? Добре. Не забувайте, планетольотів у мене всього три. На кожному по два човники, на яких ви можете сісти на планету. Планетоліт повинен залишатися на орбіті. Ц — планета велика, й сила тяжіння там чимала. Якщо ви будете злітати з планети — може не вистачити пального на зворотний шлях. I, крім того, якщо на планеті й справді завівся такий вірус, то краще човник відвідування назад не везти, залиште його там, на орбіті, а скафандри ретельно продезинфікуйте. Бракувало ще тільки, щоб цю гидоту сюди притягти. Ваше головне завдання — знайти експедицію. Знайти й повернути її сюди. Завдання другого плану: спробувати довідатися, що ж за вірус такий там завівся? і як із ним можна боротися? У цьому довіряйте місцевому населенню. Я думаю, вони не сидять там склавши руки, щось роблять, раз прохають допомоги! Але головне: знайти й повернути експедицію. Це найважливіше! Все зрозуміло?
— Так, пане Великий Процесоре: головне — знайти експедицію.
— Чудово. Тоді в дорогу. Я намагатимуся не випускати вас із поля зору, у всякому разі, поки мої засоби контролю будуть ефективними. Планета Ц все-таки дуже й дуже далеко. Планетоліт домчить вас туди швидко, бо він піде в підпросторі й швидкість його в багато разів перевищить швидкість світла.
— А хіба таке можливо? — поцікавилася Шаната. — Ми вчили...
— Не забувай, Шанато, ти — в Заекранні, а не у фізичному світі. У нас тут свої закони.
— Ой, забула зовсім...
— Мені здається, я все вам сказав. А тепер — на космодром.
Біля тренажера стояв курсор, знайома всім машина миттєвого пересування Заекранням. Не встиг Кадим навіть почухатися, а Васла сказати своє знамените «це... як його...», як вони опинилися біля підніжжя планетольота. Він був такий величезний, що спочатку всі розгубилися, особливо Кадим, якому належало вести це громаддя. Навколо пускового столу метушилися десятки глюків.
— Нічого собі, — пробурмотів новоявлений пілот.
— Не слабо! — погодився Рикпет.
— Це... як його... — на більше Васлі забракло слів.
Тільки Шаната мовчки похитала головою: вона раптом злякалася. На тренажері не було такого відчуття реальності, а тут... Таке громаддя!
— Тепер зрозуміло, чому нас ганяли на тренажері. Якщо ми таку штуку гахнемо, то половину Заекрання спалимо! — сказав Рикпет Кадиму. — Так що дивися, не нароби помилок!
— Та я із заплющеними очима! Ти що...
— Це... як його...
Швидкісний ліфт за лічені секунди доставив їх у кабіну. Там усе було точнісінько так само, як і в тренажері, тільки довелося надягати скафандри. Як пояснив Великий Процесор, старт і спуск здійснюються тільки в скафандрах — задля безпеки екіпажу. Важко хряпнули дверцята, які відрізали команду від зовнішнього світу. В кабіні запала цілковита тиша. Пролунав змінений динаміком голос Великого Процесора: «Готовність одна хвилина», — і відразу механічний голос почав відраховувати секунди: «Ключ на старт... Запалювання... Є...»
У кабіні почалася вібрація, почулося глухе рокотання, що швидко переросло в оглушливе ревіння.
— Є відрив від столу! Пішов, рідний...
Перевантаження втисло екіпаж у крісла. Немилосердно трусило кілька хвилин, а потім раптом настали повні тиша і спокій.