— Якби були спільниками, — зауважив Рультабій, — вони з’явилися б напівроздягнені або, вірніше, й зовсім не з’явилися б. Коли люди самі поспішають в обійми правосуддя, та ще з такими доказами своєї причетності до злочину, це означає, що вони зовсім не є спільниками. Я взагалі не вірю, що в цій справі були спільники.
— То чому ж вони опівночі виявились надворі? Хай пояснять!
— Вони, певна річ, мають підстави мовчати. Питання в тому, які саме? Навіть якщо вони не причетні до злочину, з’ясувати це важливо. Важливо все, що відбувалося тої ночі.
Перейшовши мостом через річку Дув, ми опинилися в тій частині парку, яка носила назву Діброва. Там росли столітні дуби. Під подихом осені пожовкле листя вже поскручувалось, а вузлувате чорне віття нагадувало гігантських рептилій, схожих на гадюччя, яке античні скульптори зображували на голові медузи Горгони. Ця місцина, де панна Станжерсон мешкала влітку, бо вважала її веселою, осінньої пори видавалася сумною й похмурою. Розмита недавніми дощами чорна земля, опале листя у багнюці, чорні дерева. Навіть небо над нами, оповите жалобою, з натугою тримало важезні хмари. І посеред цього гнітючого безлюддя ми раптом побачили білі стіни флігеля. То була дивна будівля без жодного вікна з того боку, звідки ми прийшли. Лише маленькі двері вказували на те, що в дім можна ввійти, хоча він швидше нагадував гробницю, просторий мавзолей у нетрях занедбаного парку… Тільки наблизившись, ми оглянули будівлю краще. Світло потрапляло до будиночка з півдня, тобто крізь вікна, що дивились не в парк, а на село. Невеличкі вхідні двері виходили в парк, отож батько й дочка Станжерсони знайшли тут, певне, ідеальну в’язницю для себе, яка давала їм можливість повністю зосередитись на своїй роботі і мріях.
А втім, я познайомлю вас із планом цього флігеля. То була одноповерхова будівля, куди вели три сходинки, з досить високим горищем, яке нас не цікавить. Тому я пропоную читачеві найпростіший план першого поверху.
1. Жовта кімната зі своїм єдиним загратованим вікном і єдиними дверима, що ведуть до лабораторії.
2. Лабораторія з двома великими загратованими вікнами і єдиними дверима, одні з яких ведуть у передпокій, другі — до Жовтої кімнати.
3. Передпокій з єдиним незагратованим вікном і вхідними дверима, що виходять у парк.
4. Туалетна кімната.
5. Сходи, що ведуть на горище.
6. Єдиний у флігелі великий камін, призначений для лабораторних дослідів.
План накреслено самим Рультабієм, і я констатував, що на ньому не пропущено жодного штриха, не бракує жодної деталі, яка могла б придатися для розв’язання задачі, що стояла тоді перед правосуддям. Познайомившись з планом і пояснювальним текстом до нього, читачі знатимуть рівно стільки ж, скільки знав Рультабій, коли вперше опинивсь у флігелі з твердим наміром дійти до істини, тобто, відповісти на запитання, яке в той час ставив перед собою кожен: яким чином убивця зміг утекти із Жовтої кімнати.
Перш ніж подолати три сходинки, що вели до входу, Рультабій зупинився й ні сіло ні впало запитав у Дарзака:
— Гаразд, а який же рушій злочину?
— Щодо мене, шановний, то я не маю з цього приводу анінайменшого сумніву, — скрушно відповів той. — Сліди пальців, глибокі подряпини на шиї та на грудях панни Станжерсон свідчать про жахливі наміри злочинця. Медичні експерти вчора вивчали тілесні ушкодження й твердять, що їх нанесено тією ж самою рукою, чиї криваві відбитки лишилися на стінах. Рука величезна, мій пане, вона б не влізла в мою рукавичку, — додав він з гіркою посмішкою.
— Щодо слідів, — втрутився я, — то це могли бути відбитки закривавленої руки панни Станжерсон, яка, падаючи, ковзнула нею по стіні, розмазуючи кров, що й дало збільшений відбиток долоні.
— Коли панну Станжерсон знайшли, на її руках не було жодної краплини крові, — відповів Робер Дарзак.