— Збережіть це для нас, пане Дарзак, — Попросив він.
Я нахилився над поруділим аркушиком, який щойно перейшов з рук Рультабія до рук Робера Дарзака, й прочитав на ньому слова, єдині, які ще можна було розібрати: «Будинок священика… не втратив… принади… а са… так само духмяніє».
Внизу стояла дата: «23 жовтня».
Я був уражений: ті самі безглузді слова, причому вдруге протягом одного ранку. І вдруге я встиг помітити, який приголомшливий ефект вони справляли на викладача Сорбонни. Наречений панни Станжерсон витяг гаманця, тремтячою рукою сховав туди цидулочку й простогнав:
— Боже милий!
Тим часом Рультабій, залізши до каміна, уважно вивчав димохід, що за півметра над головою був перекритий чавунними плитами, вмурованими в цегляну кладку: у плитах було лише три отвори діаметром п’ятнадцять сантиметрів.
— Тут пройти неможливо, — оголосив юнак, вилазячи з каміна. — Ні, ні! Шукати треба не тут…
Потім він оглянув меблі, повідчиняв дверцята шаф. Нарешті черга дійшла до вікон, про які він сповістив: «Їх не візьмеш приступом, та ніхто їх приступом і не брав». Біля другого вікна він наразився на татуся Жака, захопленого спогляданням чогось, що відбувалося надворі.
— На що ви так задивилися, татусю Жаку?
— Та на одного поліцая: усе нишпорить, усе винюхує навколо ставка… Ще один хитрун знайшовся, тільки побачить він не більше за інших!
— Ви не знаєте Фредеріка Ларсана, татусю Жаку! — сумно похитав головою Рультабій. — Якби знали, ви б так не казали. Якщо тут і є хтось, хто знайде вбивцю, то це достеменно він!
І Рультабій скрушно зітхнув.
— Перш ніж знайти, слід дізнатися, яким чином ми його випустили з рук, — уперто буркнув старий.
Нарешті ми підійшли до дверей Жовтої кімнати.
— Ось вони, двері, за якими усе відбулося! — мовив Рультабій так урочисто, що за будь-яких інших обставин це могло б видатися комічним.
РОЗДІЛ VII,
у якому Рультабій вирушає в розвідку під ліжко
Відчинивши двері Жовтої кімнати, Рультабій застиг на порозі й з хвилюванням зронив слова, які мені судилося зрозуміти лише згодом:
— О! Парфуми дами в чорному!
В кімнаті панували сутінки. Татусь Жак хотів одхилити віконниці, але Рультабій зупинив його:
— Хіба драма відбулася в цілковитій темряві?
— Ні, не думаю, хлопче. Панна завжди наполягала, щоб на столі горів нічник, тож я його й засвічував щовечора перед тим, як вона лягала спати. Взагалі, коли надходив вечір, я, можна сказати, виконував роль її покоївки. Адже справжня покоївка приходила лише зранку. А панна працювала аж до глупої ночі!
— На якому столі стояв нічник? Віддалік од ліжка?
— Еге ж, далеко.
— Чи можете ви зараз його засвітити?
— Нічник розбивсь, а олива розлилася, коли перекинули стіл. До речі, все тут лишилося, як і було. Давайте я прочиню віконниці, й ви самі побачите…
— Зачекайте!
Рультабій повернувся в лабораторію, зачинив віконниці обох вікон і двері до передпокою. Ми опинилися в цілковитій темряві; тоді він запалив воскового сірника, вручив його татусеві Жаку й попросив одійти досеред Жовтої кімнати, туди, де горів тої ночі нічник.
Старий, узутий у повстяні капці, бо, як завжди, свої сабо лишив у передпокої, зайшов до Жовтої кімнати, тримаючи воскового сірника, й ми при світлі блимавого вогника розгледіли розкидані по підлозі речі, ліжко в кутку, а навпроти нас, ліворуч, люстро, яке висіло на стіні біля ліжка. Огляд тривав недовго.
— Досить, — сказав Рультабій. — Можете прочинити віконниці.
— Але не заходьте, — попросив татусь Жак, — бо ви ризикуєте своїми черевиками. Слідчий наказував нічого не чіпати, дарма що він тут уже все оглянув.
Старий одхилив віконниці. Мертвотно-блідувате світло освітило шафранового кольору стіни й лиховісний розгардіяш, що панував у кімнаті. Лабораторія та передпокій були вистелені кахлями, тим часом Жовта кімната мала дерев’яну підлогу, — майже всуціль укриту жовтою рогожею, що сягала й під ліжко, й під туалетний столик, — то були єдині меблі, які лишилися на місцях. Круглий стіл посеред кімнати, нічний столик та обидва стільці були перекинуті. Проте це не заважало розгледіти на рогожі велику пляму крові, що натекла, як пояснив наш татусь Жак, з рани на скроні панни Станжерсон. До того ж краплі крові були помітні скрізь, де ступав злочинець, лишаючи по собі виразні чорні відбитки здоровенних підошов. Усе свідчило про те, що кров юшила з рани того чоловіка, який лишив на стіні, обіпершись об неї на якусь хвилину, відбиток закривавленої долоні. На стіні можна було розгледіти й інші відбитки тої ж руки, але вже не такі чіткі.