Він простяг їй банкнот. Красла це обурило, але Альбіна спокійненько взяла його, ще й руку хотіла поцілувати.
— Дякую, пане.
«Поводить себе, наче служниця», — подумав Красл і від люті закусив губи.
— І перед вами також я хотів би вибачитись, учителю, — вів далі барон. — Не буду нав'язувати вам свою карету, якщо не бажаєте. Але тепер ви, мабуть, і самі збираєтесь їхати?
— В мене є час.
— Що ж ви збираєтесь тут робити, коли вбивцю вже схопили?
Красл спочатку не зрозумів. Пробелькотів щось у відповідь. А Риссіг навмисне не поспішав з повідомленням, спокійненько обрізаючи віргінську сигару.
— Так, так, схопили його. Сьогодні вранці в Ліберці. Переховувався в одній віллі.
— Ганка?
— Ну, звичайно. Хто ж іще? Ви мали цілковиту рацію. Думаю, що вам тепер можуть запропонувати посаду в поліції…
Красл гарячково міркував, чи можливо це.
— І Ганка признався в усьому?
— На це вже не було часу. — Барон саме розкурював сигару. — Хотів тікати, і в нього змушені були стріляти.
— Ви хочете сказати, що його вбито?
— Звичайно. Так воно, мабуть, і краще. Який, питається, суд у нашій державі наважився б помилувати за подвійне убивство?
— Так. — Красл відчував, як до очей підступають сльози. Він майже крикнув баронові в обличчя: — За два вбивства шибениця забезпечена!
Він згадав лише про Ганку з Павлатою. А решта?
VIII. ЗВИНУВАЧЕННЯ
1
В жандармерії вирішили, що він збожеволів.
— Заспокойтесь, не кричіть, сядьте, пане вчителю. — Вахмістр витирав спітнілу лисину. — Звинуватити барона у двох вбивствах і спробі отруєння! Може, вам недобре? Ви розумієте, що ви говорите? Покликати лікаря?
— Повторюю вам, що я звинувачую барона Риссіга, сваговського фабриканта, в тому, що він або сам убив, або ж наказав застрелити крамаря Павлату, він звелів робітникові Ганці отруїти Альбіну Павлату, а коли той виказав його, усунув небажаного свідка… пишіть, чому ви не пишете, панове?
Біля вахмістра в кімнаті сидів один з тих жандармів, що допитували Альбіну.
— Ви ж самі Ганку викрили, — зауважив він.
— Але Ганка був лише знаряддям.
— Зачекайте, чоловіче! — розгнівався вахмістр, він бухнув по столу кулаком і підскочив. — Тут установа, а не корчма. Тут ви мусите думати, що говорите. Ми розслідуємо злочини. І не любимо, коли хтось лізе до нашого ремесла. Є у вас докази? Наведіть докази!
— Ганка сьогодні вранці сам сказав мені все…
— А де він тепер? Можемо ми його допитати?
— Кажуть, що його застрелили при спробі втекти.
— Ну от, будь ласка. Для чого ж тікати, коли він тільки безпорадна жертва? І як ви потрапили до нього?
— Як? Випадково…
— Дивний це випадок. Розмовляти із злочинцем незадовго перед тим, як його схопили. Вам самому треба було б поберегтись. Ще які докази проти барона? Тільки не кажіть мені ні про якого Будду, котрого самі ніколи не бачили і навіть не знаєте, що. воно таке.
— Він хотів купити Павлатову крамницю, — мовив учитель непевно. Тепер йому й самому було зрозуміло, що він поспішив. Не треба було сюди приходити. Голан мав рацію. Без доказів вони завжди будуть на боці Риссіга.
— Якщо хтось вирішив купити крамницю, це ще нічого не доводить. Тим більше, що ця дівчина не збирається її продавати. Мене вже кілька чоловік питали, дають вісімдесят-сто гульденів за цю халупу. Отож подумайте добре. Якщо ми складемо протокол, доведеться вас негайно затримати і передати у Брод для розслідування. Я таких речей терпіти. не можу. І якщо ви все вигадали, це коштуватиме вам два місяці за фальшиве звинувачення і наклеп… Ну то як? Почнем писати? Ви наполягаєте на своїй заяві?
Красл помалу підвівся, насупився, здалося йому, що в нього болить голова.
— Ні, ви маєте рацію. Я поспішив…
— Голова у вас запаморочилася від слави, пане вчителю! — зітхнув полегшено вахмістр і взявся повчати розсудливим тоном: — Мало вам одного вбивці, якого ви викрили. Вирішили ще більше відзначитися. Ось такі наклепи і породжують нових бунтарів в окрузі, зрозуміло? Але ж ви, сподіваюсь, не бажаєте бути серед них? Все-таки ви освічена людина. — Він провів Красла до виходу із стражниці. — Я б вам порадив їхати додому. Незабаром одержите подяку від поліцейського управління за те, що допомогли нам. Але киньте ви далі сушити над цим голову. Для нашої професії потрібна тверда вдача, а у вас її немає. Ви все берете надто близько до серця, вас це хвилює, ви не вмієте зберегти спокій. Їдьте додому відпочити.