3
Проте в Альбінки вистачало своїх, ще більш невідкладних турбот. Вона зустріла вчителя мало не з плачем. Вже й боялася за нього.
— Риссіг не дотримав слова. Ледь пані Бреттшнайдер пішла з хати, як сюди вдерлися жандарми, зовсім незнайомі, люті хлопці, що приїхали сюди спеціально із самого Брода. Ярек врятувався в останню хвилину. Стріляли по ньому, наче, на полюванні. А потім перевернули догори ногами цілу хату… — Альбінка схлипувала, стоячи серед розпоротих перин і пухових ковдр, поколотих багнетами, і журливо дивилась на це спустошення. Вся кімната була вкрита пір'ям. — Казали, що шукають листівки соціал-демократів і що я мушу щодня з'являтися до жандармерії, бо тепер я підозріла особа. Але я думаю, що вони приходили шукати ті Риссігові списки…
— Які списки? — мало не закричав Красл. Вигляд у нього був нещасний, тому що до всього іншого не мав де й сісти. Можна було подумати, що в хаті побували татари. — Баронові жодних документів не бракує. Я це чув власними ушима. Все це тільки балачки. Вигадки, що спричинилися до злочину.
— Але чому тоді вони так докладно все продивлялися?
— Не знаю, — Красл був стомлений, засмучений, безпомічний. — Цього я справді не знаю, Альбінко! — Дівчина сиділа тихо, покірливо. Вона вже до того звикла до всіляких погромів, що коли б хтось запалив стріху над її головою, це, мабуть, здалося б їй звичайним. — Знаю тільки одне: Риссіга ми даремно підозрювали. І Ярека йому не було потреби видавати. Хлопці самі останнім часом були дуже необережні. Чому тут тільки й думають, що все зле в окрузі виходить від Риссіга? Хвороби і негоду ви також йому приписуєте? І все-таки фабрикант єдина людина, що може тобі зараз допомогти.
— Як? — усумнилася вона.
— Він єдиний може купити цю крамничку. А ти, Альбінко, мусиш продати свій будиночок, тому що поїдеш зі мною до Праги…
Дівчина була вражена.
— Звичайно, адже я не можу лишити тебе тут самітною. Доктор X. безперечно подбає про тебе. Хоча б заради твого батька. Голан зможе приїхати туди, — учитель не втрачав надії.
— А ви думаєте, він купить тепер нашу крамницю, коли я вже раз відмовила йому? А якщо ніяких списків йому не бракує?
— Побачимо. — І Красл знов подався за фабрикантом. Сподівався, що це вже востаннє.
4
Але Риссіг відмовився прийняти Красла. Переказав йому це через камердинера. Замок сьогодні сяяв вогнями, слуги були в розкішних лівреях, гаптованих золотом. Вони стояли біля входу і вітали панство. Карети з'їздилися здалеку, барон, очевидно, давав бенкет.
— Тоді прошу доповісти про мене пані Риссіг.
— Вона нікого не приймає.
— Скажіть, що я приніс їй книгу, — камердинер зміряв його підозрілим поглядом. — Матимете неприємності, якщо не доповісте. Баронеса чекає на мене.
Камердинера, мабуть, розчулило це слово «баронеса». Він знизав плечима, повернувся і помалу пішов. Інший камердинер тим часом заступив Краслові шлях. Вигляд у нього був загрозливий. Учитель почував себе так, наче б він тут чекав милостиню. Сьогодні не чути було Моцарта, Риссіг цього разу запросив співака з оперети, який виконував для гостей куплети. Гості реготали щосили, плескали в долоні, виразно чути було серед інших чийсь молодий верескливий жіночий сміх. Співак мусив підвищити голос. Красл нетерпляче переступав з ноги на ногу, слуга. не спускав з нього очей.
Учитель чув майже кожне слово:
Співало все товариство, напевно, всі вже були напідпитку. Раптом Красл помітив пані Риссіг. Вона була в чорних домашніх шатах. У бенкеті вона, безперечно, не брала участі. Баронеса провела його до своєї кімнати. Тут нарешті Красл побачив її славетну колекцію, цілий натовп китайських статуеток, ліс ваз і порцелянових оздоб, велику бібліотеку. Запинаючись, він виклав своє прохання:
— Ваш син цікавився крамницею, покликав був навіть заради цього нотаріуса аж з Ліберця…
— Не зрозуміли ви моєї книги, вчителю. Шкода! — Кімната була освітлена червоним лампіоном. Краслові здалось, що він перебуває в загробному світі чи в публічному домі. — Є три головних способи життя, і кожен з них є злом: першим є прагнення до задоволення почуттів — чуттєвість. Другим є прагнення до особистого безсмертя, третім є прагнення до особистого успіху, багатства і влади — світськість. Усі три треба перемогти, вчителю. Зрозуміло?.. — вона докірливо подивилась на нього. З великого залу сюди долітав приспів: