— Поки це станеться, ми вже будемо далеко. Гамід прибув щойно до хану…
— Справді? Ти прослідкував, де він зупинився?
— Так. На другій половині. Його охороняє лише один аскер — куняє на отоманці біля вікна. Гадаю, ми з ним легко справимося. А от ті чотири, що внизу…
— Ну, що ж, доведеться Гаміда прикінчити тут! — сказав Арсен.
— Ні, наказ воєводи ясний: ми повинні доставити його живого!
Арсен на це не сказав нічого, але з виразу його обличчя було видно, що він не схвалює наказу воєводи. Була б його воля — не возився б він зі спагією!
Перевіривши пістолі, вони вийшли в довгий вузький напівтемний коридор. У кінці його, біля вікна, стояв вартовий. Побачивши трьох незнайомців, він поволі посунув до них, напевне, щоб краще роздивитися.
— Салям! — привітався Арсен. — А що, шановний, Гамід–ага вже повернувся додому?
Аскер не сподівався, що до нього заговорять про його господаря, і підозріло глянув на незнайомого спагію:
— Ви знаєте Гаміда–агу?
— Ще б пак! Давні друзі! Я привіз йому привіт від його зятя Ферхада і дочки Хатче, а також від свата Ісхака–ефенді…
— О, ага знає моїх добрих господарів! — зрадів аскер. — Що нового в наших краях? Ага давно звідти?
— Не так давно. — Арсен по–приятельському поплескав аскера по спині, взяв під руку. Вони поволі йшли вздовж коридора. — Всього місяць…
Аскер раптом затіпався: міцна Драганова рука затисла йому рота, а Арсен вхопив в обійми, як у залізні лещата, Златка хутко відчинила двері найближчої кімнати, і гайдуки в одну мить увіпхнули аскера туди. Переляканий вояка тільки з жахом поводив очима, слідкуючи, як зв’язують йому руки й ноги.
— Хочеш жити — лежи тихо! — промовив Арсен. — Увечері тебе знайдуть твої друзі…
Його прив’язали до ліжка.
— На всяк випадок, — пробурчав Драган, затягуючи тугіше вузол.
Гайдуки вийшли в коридор. Златка зробила знак, що тут усе спокійно. Можна було братися за Гаміда.
— Сюди, праворуч, — прошепотів Драган, залишаючись на чатах.
Арсен і Златка підійшли до дверей. Прислухалися. Тиша. Отже, Гамід у кімнаті сам… Арсен витягнув з–за пояса пістоль, звів курок, лівим плечем рвучко відчинив двері.
Гамід сидів спиною до входу. Не підозріваючи небезпеки, спокійно, не повертаючи голови, спитав:
— Що трапилось, Енвер?
— Салям, Гаміде! — промовив Арсен, направляючи дуло пістоля в спину спагії.
Гамід рвучко повернувся. Уздрівши блискуче дуло пістоля, прикипів поглядом до нього. Його обличчя враз посіріло, а нижня шелепа затремтіла… Нарешті він глянув на незнайомців, які насмілилися так нахабно, вдень, коли в місті повно війська, вдертися сюди. Впізнав козака.
— Звенигора? О Аллах!
— Не тільки, — виступила наперед Златка, знімаючи шапку. — Салям, ага!
— Адіке! — простогнав Гамід, бліднучи. — Що ви від мене хочете?
— Султанський фірман! — Арсен підступив ближче.
— Фірман? — Гамід був вражений і здивований: він сподівався гіршого. — У мене його немає…
— Де ж він?
— Я віддав Сафар–беєві.
— Жаль… Тоді доведеться без зайвих розмов застрілити тебе.
Гамід отетеріло мовчав.
— Златко, подивись гарненько: може, фірман тут, а Гамід просто морочить нам голови?
Златка кинулась на пошуки.
— Чекайте! — скрикнув спагія. — Ви все одно не знайдете! Давайте домовимось по–доброму: я вам — фірман, а ви мені — життя. Згода?
Він усвідомлював безвихідність свого становища — це сповнювало його серце люттю і відчаєм. О Аллах, що трапилося! Хвилину тому він почував себе в повній безпеці, мав у руках владу і вважався третьою, після околійного паші і Сафар–бея, особою в місті й околії. А зараз… смерть заглядала йому в вічі, він не знав, як відкараскатись від неї. Тому хапався за найменшу можливість врятуватися. Фірман, звичайно, дуже важливий, і за його втрату бейлер–бей накаже віддати до суду, та думати про це перед лицем наглої смерті було нерозумно і смішно. Розмова з бейлер–беєм буде потім… потім… А може, й зовсім не буде! Врешті, головне — врятувати життя! Невже доведеться накласти головою? О великий Аллах!
— Ми не торгаші, — суворо сказав Арсен. — Де фірман? Я не вірю, що він у Сафар–бея!
— Він ось! — скрикнула Златка, виймаючи із темної шкатулки, що стояла на столику, цупкий сувій паперу. Гамід зірвався з місця.
— Адіке, не смій! То таємний наказ! За нього всім нам знімуть голови!
— Тим більше цікаво дізнатися, про що ж пише султан у такому важливому фірмані, — сказав Арсен. — Златко, прочитай!