Як тільки наступило затишшя, Яцько відклав убік торбинку з порохом (він заряджав яничарки для Романа і Гриви), запхнув за пояс два ятагани — і непомітно шуснув у чагарник. Обережно, щоб не сколихнулася жодна гілка, пробрався ущелиною на протилежний бік горба і швидко почимчикував у тил спагіям. Його весь час непокоїла думка про Арсена. Де він? Чи пощастило йому втекти від переслідувачів? Чи, може, схоплений або забитий? Коли б був живий і на волі, то досі б з’явився у розташуванні гайдуків. Отже…
Перед вечором Яцько, зробивши чималий гак по горах, опинився на сопці, звідки було видно, як на долоні, весь табір Гаміда. Хлопець приліг у кущах, за каменем, і почав стежити за ворогами, що, як він скоро зрозумів, готувалися провести тут ніч.
Тим часом Арсен лежав зв’язаний у ямі під скелею, яка закривала його від Яцька. Неподалік сидів довгов’язий аскер і пантрував за ним, як вовк. Арсен не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Йому лишалось одно: думати. І він пригадував події останньої години.
Сплигнувши з коня, він прудко подерся на гору. Краєм ока запримітив, що Златка міцно тримається в сідлі і щодуху мчить за Драганом. Це наддало йому сили. Він продерся крізь густі зарості дроку і раптом опинився перед високою прямовисною скелею. Як він не звернув на неї уваги? Адже міг стрибнути на протилежний бік! Знизу до нього вже перли спагії з наставленими сторчма ятаганами.
— Здавайся, гяур! — кричали.
Арсен прудко побіг вперед, з надією позираючи, чи нема де місцини, якою вихопився б нагору. Але такої місцини не було. Зате з чагарів вискочили ще кілька спагіїв і кинулися навперейми. Він зупинився, важко дихаючи. Стиснув у руці пістоль. Однак і вистрілити не пощастило: з полка здуло порох.
Його схопили зразу троє. Потім надбігло ще двоє. Він намагався випручатися, вирватися, та нападники виявилися спритними й міцними людьми — звалили його додолу, зв’язали.
Побачивши полоненого козака, Гамід аж засичав від радощів. Підскочив — запустив руку за пазуху бекеші… Арсен іронічно усміхнувся:
— Даремно шукаєш, ага!
— Мовчи! Ні слова! — верескнув Гамід, не бажаючи, щоб воїни знали про пропажу султанського фірману, і вивернув Арсенові кишені.
Але і там нічого не знайшов.
Гамід відіслав аскерів наперед. А коли ті пішли, спитав:
— Де фірман, урус?
— Я його заховав, ага. Бачиш же — при мені немає…
— Де заховав? Чи передав кому?
— Ні не передавав. Пошукай отам, під горою. Може, пощастить знайти. — Козак насмішкувато повів оком.
— Що ти мені голову морочиш? Кажи правду, якщо хочеш жити!
Арсен прекрасно розумів, що жити йому тільки до того часу, коли Гамід втратить віру, що випитає у нього що–небудь корисне для себе про фірман. Тому з самого початку повів себе так, що у Гаміда жевріла надія добитися свого.
— Я й кажу правду. Фірман я заховав. Давай, Гамід–бею, домовимося: я тобі повертаю фірман, ти мені збережеш життя!
Незважаючи на трагічність становища, він не зміг стримати гіркої посмішки, пригадавши, що повторив слова Гаміда, які той говорив якусь годину тому в хані Абді–аги… Все–таки хитромудра штука — життя! Не встигнеш оком кліпнути, як вона враз повернеться до тебе іншим боком, піднесе таку заковику, якої ніяк не сподівався…
Гамід зразу повеселішав:
— Я тобі обіцяю це. Давай фірман!
— Е–е, знайди, ага, дурнішого! Не так це робиться!
Тут гримнув гайдуцький залп. Погоня за Драганом і Златкою припинилася. Спагії відкотилися назад. І Гамід, наказавши одному із аскерів, що саме під’їхав, берегти полоненого як зіницю ока, помчав до своїх воїнів.
І ось лежить він, кілька хвилин тому вільний козак, а тепер — нерухома колода, в холодній і мокрій від розталого снігу ямі і дивиться на рябе, побите віспою обличчя вартового.
— Гей, ага–джан, — звертається Арсен до нього, — ти бачиш — я підпливаю водою… Витягни мене на сухе!
— Не втопишся!
— Але простуджуся, дурна твоя голова! Мене звільнять, і я тоді пригадаю тобі ці слова!
Вартовий закліпав очима. Він не знав, хто перед ним. Дорогий спагіївський одяг свідчив, що це не звичайна птиця. Врешті, якщо витягнути його з ями на сухе, яка в тому провина? І він виволік полоненого наверх, поклав проти сонця під брилою ніздрюватого вапняку.